Приїзд в академію

Кіра Невідома зайшла на подвір'я Академії Буцеол і на мить завмерла. Перед нею височіли величні навчальні корпуси, а навколо прогулювалися юнаки й дівчата в мантіях різних кольорів. Хтось жваво обговорював майбутні заняття, хтось сміявся, а дехто вже поспішав до гуртожитку.

Кіра міцніше стиснула дорожню сумку.

— Ну ось… Я справді тут, — тихо промовила вона.

Поруч стояла Софія Рудь. Вона тепло усміхнулася своїй вихованці.

— Хвилюєшся?

— Дуже.

— Це нормально. Колись я так само стояла біля воріт академії.

Кіра подивилася на свою опікунку.

— А якщо я не впораюся?

Софія поклала руку їй на плече.

— Впораєшся. Я бачила, як ти працювала всі ці роки. Ти заслужила навчатися тут.

Кіра усміхнулася. Слова Софії трохи заспокоїли її.

Попереду на неї чекало нове життя, нові друзі й нові випробування. Вона ще не знала, що Академія Буцеол змінить її долю назавжди.

— Ходімо, — сказала Софія. — Спочатку потрібно зареєструватися.

Вони зайшли до великої світлої будівлі. За широким столом сиділа жінка середніх років.

— Добрий день. Документи, будь ласка.

Софія простягнула папку.

Жінка уважно переглянула документи, після чого усміхнулася.

— Кіра Невідома, факультет цілительства. Вітаю зі вступом до Академії Буцеол.

Вона простягнула дівчині карту студента.

— Заповніть, будь ласка.

Кіра уважно прочитала запитання. Ім'я, дата народження, факультет… Потім вона дійшла до графи:

«Особи, які можуть супроводжувати адепта.»

Не вагаючись, вона написала:

«Софія Рудь, офіційна опікунка.»

Наступний рядок змусив її на кілька секунд завмерти.

«Родичі серед адептів Академії Буцеол.»

Кіра тихо видихнула й написала лише одне слово:

«Немає.»

Вона повернула карту працівниці академії.

— Дякую. Тепер можете пройти на екскурсію.

Разом з іншими першокурсниками Кіра та Софія вирушили за викладачем.

— Перед вами Академія Буцеол, — почав він. — На її території розташовано сім навчальних корпусів, сім гуртожитків, вісім бібліотек, три корпуси для гуртків та велика їдальня. Для одружених адептів є окремі будиночки. Поселитися там можуть лише ті, хто надасть свідоцтво про шлюб.

Кіра уважно слухала. Академія була набагато більшою, ніж вона уявляла.

Після екскурсії викладач показав дорогу до гуртожитку факультету цілительства.

У холі їх зустріла комендантка.

— Кіро Невідома? Ось ключ від вашої кімнати. Ви житимете в кімнаті № 214.

Кіра подякувала й разом із Софією піднялася сходами.

Вона обережно відчинила двері.

Біля вікна вже розкладала свої речі світловолоса дівчина.

Побачивши новоприбулих, вона усміхнулася.

— Привіт! Ти, мабуть, моя сусідка?

— Так. Я Кіра.

— А я Альбіна Срібна. Дуже приємно познайомитися.

Дівчата потиснули одна одній руки.

— Це моя опікунка Софія Рудь, — представила її Кіра.

— Добрий день, — чемно привіталася Альбіна.

— Добрий день, — усміхнулася Софія. — Сподіваюся, ви подружитеся.

— Думаю, так, — відповіла Альбіна.

Софія допомогла Кірі розкласти речі. У кімнаті стало затишніше.

Настав час прощатися.

— Не хвилюйся, — сказала Софія, обіймаючи Кіру. — Якщо щось трапиться або просто захочеш поговорити, зв'яжися зі мною через кулю.

— Обов'язково.

— І пам'ятай: я пишаюся тобою.

Кіра міцно обійняла опікунку.

— Дякую... За все.

Софія ще раз усміхнулася, помахала рукою й вийшла з кімнати.

Кіра підійшла до вікна й дивилася, як вона повільно віддаляється алеєю академії.

Тепер усе було по-справжньому.

Попереду сім років навчання, нові знайомства, відкриття й випробування.

Але вперше в житті Кіра відчувала не страх, а надію.