Пролог

Ранній ранок у сиротинці. Кіра прокидається раніше за інших дітей. Вона вже звикла допомагати цілительці Софії, яка працює при сиротинці.
Софія лікує хлопчика, який упав і сильно розбив коліно. Кіра подає бинти, трави, теплу воду. Вона вже знає назви багатьох рослин і вміє готувати найпростіші лікувальні настої.
Після лікування Софія усміхається:
— Кіро, ти була б чудовою цілителькою.
Кіра лише знизує плечима.
— Я просто хочу, щоб людям не було боляче.
Пізніше вона допомагає на кухні, грається з молодшими дітьми, показуючи, що вона добра й відповідальна.
А ввечері стається незвичайне. Одна з маленьких дівчаток падає зі сходів і непритомніє. Софія починає лікувати її, а Кіра інстинктивно торкається руки дитини.

У цей момент із долонь Кіри виривається м'яке світло. Рани починають затягуватися набагато швидше.
Софія завмирає.
— Кіро... Це був дар цілительства.

Софія ще кілька хвилин мовчки дивилася на Кіру. Маленька дівчинка вже прийшла до тями й здивовано розглядала своє коліно, на якому майже не залишилося слідів від падіння.

— Як ти це зробила? — тихо запитала Кіра.

— Не я, — відповіла Софія. — Це зробила ти.

Кіра здивовано похитала головою.

— Але я нічого не вмію...

— Саме тому ми повинні переконатися, що я не помиляюся.

Увечері, коли всі діти вже повечеряли й розійшлися по своїх кімнатах, Софія запросила Кіру до свого кабінету.

На столі стояла куля для зв'язку.

— Не хвилюйся, — лагідно сказала Софія. — Я лише хочу порадитися з людьми, які знаються на таких дарах.

Кіра мовчки кивнула.

Софія торкнулася кулі й вимовила слова зв'язку. За мить усередині кулі засвітилося м'яке блакитне світло.

— Добрий вечір, — пролунав чоловічий голос.

— Добрий вечір. Мене звуть Софія. Я працюю цілителькою в сиротинці міста Сан. Сьогодні в однієї з наших вихованок проявився дар цілительства. Дівчину звати Кіра. Я прошу провести перевірку.

— Ми направимо до вас представника Академії Буцеол найближчим часом, — відповів голос. — Якщо дар підтвердиться, дівчина матиме право вступити до академії.

Зв'язок перервався.

Кіра нерішуче подивилася на Софію.

— Це означає, що мені доведеться покинути сиротинець?

Софія тепло усміхнулася, хоча в її очах з'явився сум.

— Колись так. Але не зараз. Поки що живи звичайним життям. Коли настане час, ти поїдеш навчатися і станеш цілителькою, про яку завжди мріяла.

Кіра міцно обійняла Софію.

Вона ще не знала, що цей вечір стане початком зовсім нового життя.