Затриманий

Купа людей прибігли у сад. Перші ж, хто прибіг, схопили людину в чорному плащі й повели до навчального корпусу, а інші почали спеціальним збирачем збирати насіння лівіеї.

 Затримано людину привели до Олеся Вікторовича, розповіли, чому затримали. Директор зняв плащ і маску. Виявилося, що це один із адептів академії, він семикурмник бойового факультету, про це свідчили слова директора:

- Адепте Трисінний Степан, ви зіпсували свою кар'єру на останньому курсі. Ні воїном, ні охоронцем, ні кимось іншим, згідно вашої спеціальності, ви не станете, а більш того, будете заарештовані. Ваш куратор сповістить ваших батьків, він уже викликав правоохоронців. 

Олесь Вікторович дивиться на адепта так, наче готовий його спопелити. 

- Кажи, навіщо ти розкидав насіння лівіеї?

- Так було треба. Скоро ваша влада в цій академії закінчиться і ви не будете більше директором, прибульцю!

Після цих слів Степан розреготався. 

- Хто тебе змусив чи попросив розкидати насіння отруйної рослини?!

Голос директора був спокійний і наче зі сталі.

- Я вам більше нічого не скажу!

- Мені не скажеш, так правоохоронцям скажеш.

У цей момент вони приїхали, натовп розступився і правоохоронців пропустили, зробили для них коридорчик. Через хвилину вони вивели хлопця. Поки він виходив з кабінету, то дивився на мене і Альбіну так, наче знав, що це ми всіх покликали. Подруга узялася за мій рукав. А я подумала, що якби він знав, що зараз покличуть людей, то тікав би. Чи, може, він прочитав це у наших думках?

Коли правоохоронці поїхали, усі розійшлися хто куди. Усі обговорювали цей випадок.

Ми прийшли у бібліотеку й побачили Зою, вона читає. Різко опустила книгу. 

- Ми домовлялися, що зустрінемося у бібліотеці. Я вас уже пів години чекаю!

- Ми тобі зараз усе пояснимо, тільки заспокойся! - відповіла я.

Ми розповіли, що сталося. Зоя була шокована, вона сказала, що нам пощастило, що Степан нас не помітив, але занепокоєна, що він прочитав думки, незрозуміло, хто за цим стоїть і якими здібностями ця людина володіє. Сьогодні ми ні про що інше думати не могли, тому швидко пішли в нашу із Зоєю кімнату, щоб нашу розмову ніхто не чув.