30

Двогострий клинок

Принцеса Кая була богинею Першоджерела. Спустившись у світ людей, вона все ще була неймовірно сильна, але не була безсмертна. Чим довше Кая знаходилася серед людей, тим більше ставала сама схожа на них, а роки її життя невблаганно скорочувалися. Але Кая любила людей і хотіла, щоб у світі вони жили щасливо і спокійно.

Сила Каї не була безмежною. Їй потрібні були ті, хто міг би захистити Континент від зазіхань Сін та інших прилеглих держав, а також підтримувати порядок самого Континенту. З Першоджерела їй були послані воїни, наділені особливою силою. Один отримав невразливе тіло, яке не здатне поранити жодна зброя. Став він щитом принцеси і був завжди біля неї. З Першоджерела цей воїн отримав зброю з Іномир'я, якої не бачили на Континенті, ні за його межами – нагінату. Зброя, створена, щоб бити ворогів і близько, і з відривом. Генерал щита завжди був біля принцеси і закривав її своїм тілом навіть у полі битви.

Другий воїн отримав швидкі крила. Такі, за якими не міг поспіти навіть вітер. Цей воїн був улюблений усіма жителями Континенту за свою веселу і безтурботну вдачу. Він завжди і скрізь приходив на допомогу першим. А на полі бою він був наче смертоносна стріла, яку ніхто не міг зупинити. Його майстерності володіння парною зброєю можна було лише позаздрити. Генерал крил був дорогий кожному на Континенті, він був найближчим до простих людей.

Третього воїна навпаки цуралися. Від Першоджерела він отримав пильні очі, які бачили навіть незриме. Подейкували, що він здатний бачити навіть душу людини, її помисли, її страхи. Від цього його цуралися, та й сам він був мовчазний і нелюдимий. Але насправді всевидящий генерал був дуже добрий і чесний. І свої обов'язки він виконував чудово. Розумнішим і хитрішим стратега було не знайти в усьому світі.

Четвертий воїн отримав від Першоджерела силу. І не було нікого, хто міг би зрівнятися з нею у бою. Будь-яка зброя в її руках ставала смертоносною, але для неї вона була не важчою за пера. Такою була її сила. Нехай її називали  генералом клинка, у кожній битві вона використовувала різну зброю. Її улюбленими були одноручні мечі-близнюки, метальний кинджали, лук та шкіряний батіг. Але найбільше вона любила з'являтися на полі бою з величезною срібною косою, наче жнець, жахаючи супротивників. Але чи це зла іронія, чи задум долі, найсильнішому воїну було даровано тендітне жіноче тіло. І чим лютіше боролася вона, тим довше її доводилося відновлюватися. І навіть якщо за всю битву її не поранили, подряпини та синці завдавали неймовірного болю, немов рвані рани. Так, найсильніший генерал був і найслабшим.

- Ти знала про це?

- Хах… щось таке чула… це якось безглуздо, не знаходиш?..

- Тобі, напевно, зараз страшенно боляче?..

- Про що ти говориш?..

***

- Все йде за вашим планом, пане Алене.

- Зміни цю форму, нудно дивитися, коли ти виглядаєш як ця покійниця.

- А я думала, у вигляді Лей я вам подобаюся. До того ж, я все ще розраховую на похвалу. Я зробила все для того, щоб генерали прокинулися.

- Пане Алене, нам варто втрутитися?

– Ні. Вона прокинулася, а це головне. Терпіння. Незабаром вона сама прийде до нас.

- Але... її зараз так просто захопити...

- Невже ви сумніваєтеся у моїх планах?

- Ні, пане.

- Тоді, повертаємось, Хакуро, Рокуро.

***

- Рейно! Рей!

Що відбувається? Тіло заціпеніло. Нічого не відчуваю.

Тіло величезної змії лежало впоперек платформи в калюжі каламутної синюватої крові. Зміїна шкіра була сполосована ювелірними розрізами та відокремлена від тіла. Голова лежала під платформою. У зміїної голови сидів сприган у обладунках Будинку Тіні. Він здавався несамовитим, погляд його був збожеволілим. Сльози заливали його обличчя.

- Хасен! - вив він, охриплим голосом, - вона вбила! Як вона могла вбити? Хасен!

- Гей, Рейно!

Еліас? Тцц ... не ворухнутись. Не можу посунути навіть пальцем. Що сталося? Чому так… боляче…

- Допоможіть! Її потрібна допомога!

Лейла? Ти чого кричиш? Ми тебе захистили? Адже все добре? Чи ні? Ти чому така перелякана?

- Вчитель Леарлес! - голос Шири.

- Відійдіть! - цей крик був настільки несамовитим, що не відразу було зрозуміло, що кричала Іфалія, - що стали?! Виведіть студентів! Варта ви чи хто?

- Але вчитель Леарлес! Пустіть нас до неї!

– Шира! - гаркнув хтось інший, голос здавлений, - прошу…

- Але…

- Я сказала геть! Виведіть їх! - Іфалія рідко кричала, але зараз її голос був таким різким, відчайдушним - чого стоїш?! Допоможи!

Гей, Таску? Це ти? Ні… почекай… не дивись на мене… будь-ласка, не дивись на мене таку… не треба!

- Вона намагається щось сказати! Та в ім'я Каї! Ви допоможете нам чи ні?