20

Історія однієї напівкровки

Вранці після балу з приводу народження первістка в старшого сина сім'ї Сепфор, Рейна та Таск розпрощалися з добрими господарями та вирушили до найближчого містечка. Там екіпаж був відправлений назад до академії Теодора Коє. А мандрівники вирушили на пошуки найближчої крамниці з одягом. Лютий стояв морозний і навіть не думав поступатися місцем весні, вітер підвивав у кожному закутку містечка. На головній торговій вулиці Рейна помітила потрібну їм лавочку і потягла туди спригана. Тера та Йору залишилися біля входу. Тіл спостерігала за містом зверху і подавала сигнали про патрулі. Зараз важливо було злитися з натовпом і нічим не виявляти себе.

Одяг, у якому вони гостювали у Сепфор, змінили на простий дорожній, непомітний. Подбали так само про добрі теплі плащі. Далі за планом була продуктова крамниця. Потрібно було запастись провіантом у дорогу. Поки вони переходили від однієї крамниці до іншої, Рейна звернула увагу, що народу на вулицях зовсім мало, а в житлових будинках щільно зачинені вікна. Але Таску вона нічого не сказала, вирішивши, що зараз потрібно сфокусуватися на ділі.

- Вирушаєте в дорогу? - здивовано скинув брови торговець, складаючи в'ялене м'ясо в мішечок, - і це зараз?

- Так, - кивнула Рейна, - поспішаємо.

- На той світ? - посміхнувся чоловік по-доброму, - ви б перечекали цю ніч у місті. Йде буря.

- Буря? Старий, такий вітер зовсім не провісник бурі, - примружився Таск, - якось та й упораємося.

- У цих місцях бурі приходять дуже несподівано і зовсім не вітер їхній провісник, - похитав головою торговець, - але ваша справа. Моя ж справа запропонувати. Але якщо що… на схилі гори є хатина. Там часто зупиняються ті, хто не слухає поради місцевих мешканців. Буря нажене вас у будь-якому разі. Просто постарайтеся трохи випередити її. Краще, щоб вона нагнала вас у тій хатині, ніж у лісі.

Розплатившись із торговцем і подякувавши йому за інформацію, Рейна вже на порозі лави обернулася і подивилася на чоловіка.

- А з чого ви взяли, що ми йдемо до гори? - запитала вона.

- Усі чужинці, що проходять через наше містечко йдуть у бік гори, - усміхнувся чоловік, - медом там помазано чи що…

Торговець не збрехав. Буря справді їх наздогнала. Почалася вона ще біля підніжжя гори. Вітер поступово набирав сили, зриваючи шматки льоду із замерзлих гілок. Холод пронизував до кісток. Вітер зривався такий, що здавалося, зараз зірве шкіру з лиця. Рейна змусила фамільярів сховатися в печатках на її руці, а сама щільніше куталася в хутряний плащ. Таск наслідував її приклад. Коні втомилися, втомились і вершники. Треба було десь зупинитись.

- Таск, - Рейна обернулася до нього і відразу щось обпекло її щоку так сильно, що в очах на мить потемніло.

- Хто це тут до нас заблукав? - почула вона знущальний регіт, - невже це Рейна? Красуне Рейно, ти прийшла погратися з нами?

- Покажись - гаркнула Рейна в темряву.

Але замість відповіді була черга ударів. Дівчина злетіла з коня і впала в кучугуру. На сніг упали краплі крові. Рейна витерла порізану щоку і висмикнула з плеча те, що в неї кинули. Це було перо, гостре, наче сталеве. Завдяки щільному похідному плащу плече особливо не постраждало. Рейна схопилася на ноги і озирнулася. Таст теж поспішав і біг до неї. Противника не було видно. Новий, незнайомий голос лунав усюди. Знущальний сміх, що леденить душу.

- Ти в порядку? - Таск схопив її за плече, - звідки напали? Ти бачила?

- Ні, - Рейна насилу переводила подих, буря ставала справжньою проблемою, - обережніше!

Пару пір'їн-кинджалів вилетіло з-за дерев. Вістря пір'я сумно брязнуло об леза покликаних Рейною клинків. Руки страшенно мерзли, примерзали до ручок, змушуючи відчувати біль. Таск закликав свої чакри. Ставши спиною до спини, вони вдивлялися в темряву оповитого бурею лісу. Регот ставав нестерпним, то наближався, то віддалявся.

– Ви прийшли грати? Грати?

Пір'я-кинджали полетіли новою хвилею, зливаючись з снігом. Ухилитися було складно, Рейна і Таск насилу встигали відбивати їх зброєю, але успіх був не на їхньому боці. Противник ховався у темряві, вітер і сніг не давали розглянути кинджали, що летять, холод пронизував до кісток. Буря розігралася не на жарт.

- Таску, треба зняти печать! - прокричала Рейна крізь виття вітру, - його треба знайти!

- Не можна! - крикнув у відповідь Таск, - в такому становищі, як я зможу повернути тебе?! Я покличу Лелію!

Лелія з'явилася миттєво і відразу прийняла вигляд величезного бурого ведмедя. Від неї виходила така міць, що Рейна мимоволі позадкувала. Фамільяр був розлючений, був у сказі. Лелія крутила головою праворуч і ліворуч, шукаючи хоча б найтоншої нитки пряжі, яка могла б привести її до нападника. І вона знайшла її. Заревівши, ведмедиця кинулася напролом у лісову хащу, проламуючи кущі та дерева. Таск побіг за нею, Рейна спробувала зловити коней.

- Йору! – крикнула вона.

Від однієї з міток на руці з'явилося слабке світіння. Йору виявив себе майже відразу. І одразу вишкірився.

- Огидний сморід, - прогарчав він, - добре, що Таск не дав тобі зняти печатку. Ти б з глузду з'їхала.