2

Пряжа

У світі є сотні нерозгаданих загадок. Наприклад, чому люди поділилися на раси? Що було першоджерелом магії? Чому темну магію вважають за породження зла? До цих таємниць ставилося й одвічне питання: чому факультет Світлоносців так незлюбив Факультет опівночі?

Щороку всі факультети поповнювалися 50 новими студентами-першокурсниками. Всі, крім Опівнічного. Цей факультет приймав лише 5 студентів раз на 5 років. Математика проста: нові студенти могли розпочати навчання лише після того, як закінчиться навчання першої п'ятірки. Зумовлено це було двома факторами: мало хто хотів вступити на Факультет опівночі і мало хто народжувався зі схильністю до темної магії.

Останні п'ять років навчання на факультеті було заморожене. Усіх лякали чутки про те, що сталося на випускному іспиті. А як відомо, чутки поширюються швидше за пожежу і діють на людей гірше за отруту. Навіть найгірша, але точна інформація краща за чутки. Адже факт є факт, а плітки дають ґрунт для фантазій. А як відомо, уява може завести нас у найтемніші куточки свідомості. Але чутки вони на те й чутки, щоб розвіятися.

Тож цього року бажаючих вступити на Факультет опівночі було цілих 7! Правило, звісно, ​​є правило. І прийнято було лише 5 найкращих, двох інших було відправлено на факультет травників. Сильно вони не засмутилися, вступили - і славно.

І цього разу п'ятірка опівночі складалася з двох сприганів, одного ойо та двох кафо. Натомість факультет Світлоносців поповнився п'ятдесятьма новими студентами. Чи варто говорити, що зіткнення двох не дуже приязних один до одного груп в одній аудиторії було не дуже доброзичливим?

***

- Яка ж це дурість. Ми з ними в одній аудиторії?

- У цій аудиторії ще три факультети, а тебе лише ми збентежили?

- Даро, будь-ласка, не варто розпалювати конфлікт.

- Ох, та ну, Віа, я навіть не починала.

Дара та Віа сиділи на другому ряді аудиторії-амфітеатру. Обидві були схожі як дві краплі води. З ідеальною, наче фарфоровою, світлою шкірою, губками-бантиками, витончено підведеними бровами та кирпатими носиками. Різниця була лише в тому, що каштанове волосся Дари було гладко зібране в тугий пучок, а Віа носила коротку рівну стрижку. Обидві дівчата були з факультету світлих. Про це свідчила золотиста нашивка у формі пари крил на їхніх білих учнівських мантіях.

Кафо, що відповіла на грубість однієї з них, сиділа на першому ряду. Це була міцна статурна дівчина, з масивними крилами кольору піску і яскраво-рудим волоссям, що стирчало на всі боки. У неї були небесно-блакитні очі з золотистими промінчиками на райдужці. На її білій мантії теж була нашивка – чорний півмісяць, емблема Опівнічного.

- Так чи інакше, - незворушно продовжувала Дара, - якщо чутки не брешуть і куратором одного з факультетів справді буде пані Леарлес, я готова змиритися навіть з тим, що ми в одній аудиторії з опівнічниками.

- Леарлес? - Кафо проігнорувала все, крім незнайомого родового імені, - це хто?

- Ти що, з пальми впала? – пирхнула Дара зневажливо.

- Дара! - присікла її Віа, піднялася з місця і звернулася до кафо, - я перепрошую за поведінку своєї сестри. У її словах немає наміру образити вашу расу та розпалити міжрасовий конфлікт. Усі її образи виключно особисті.

Руда ніби підвисла. Її погляд відбивав цілковитий подив.

- Думаю, вона намагалася сказати, що її образа призначалася особисто тобі зовсім не тому, що ти кафо, а тому, що сама вона хамка, - почувся голос звідкись позаду.

Дара спалахнула.

- Що? Я отримала виховання при королівському дворі Фарлеза, я… ​​- вона завмерла, обернувшись.

- Огидне виховання. Як і всі дворянські дівчата.

На верхніх щаблях аудиторії-амфітеатру стояла дівчина, яка навряд чи виглядала старшою за студенток. Вона була середнього зросту, зросту їй трохи додавали каблуки високих шкіряних чобіт. У дівчини було довге срібне волосся, яке недбалими локонами спадало по плечах і досягало їй майже до стегон. Було видно, що вона намагалася підібрати волосся, але це їй не вдалося. Про це свідчила шпилька, що стирчала з локонів. Медові очі, довгі чорні вії, витончений вигин губ. Вона була схожа на дворянку не менше, ніж Дара і Віа з їхньою ляльковою зовнішністю. Ось тільки її погляд був зовсім іншим. Не гордовитим, а хитрим, грайливим, провокативним. Дворянським дівчатам не личить бути такими викликаючими.

На викладача вона теж була не схожа. Одягнена вона була зовсім не за дрес-кодом. Поверх білої блузи з вільними рукавами ліг чорний корсет, що підкреслює талію та груди, шкіряні штани щільно облягали стегна. На поясі шкіряні ремені утримували піхви з мечем. А ще на ній була чорна мантія з вишитим на грудях срібним півмісяцем.

- Пані Леарлес, - Дара і Віа відразу вирівнялися по стійці «смирно» і синхронно закинувши ліву руку за спину, відважили уклін.

- Вільно, - скомандувала дівчина, - ми не в казармі.

Вона пройшла повз, спускаючись сходами під повні здивування погляди п'ятірки опівночі. За нею крокували два фамільяри - біла вовчиця і чорний пес. Крокували впевнено, не дивлячись на всі боки, тільки в спину своїй господині.

Внизу їй перегородила дорогу шикарна ойо-левиця. Вона була на голову вище Рейни, ширша в плечах, та й взагалі, пишніше. У неї було розкішне волосся. У мідних кільцях її пишної шевелюри проглядалися округлі левові вушка. Побачивши Рейну левовий хвіст нервово заметався.