4.3

У дворі вже панікували відкрито. Студенти вибігали з головного корпусу майже хаотичним натовпом. Викладачі намагалися хоч якось організувати евакуацію, охорона перекривала проходи, а над усім цим продовжували сипатися уламки башти.

Тінник рухався вздовж зовнішньої стіни. Мерехтливий. Неправильний. Наче шматок живої тріщини у просторі. І де б він не проходив — там починала “хворіти” магія: ліхтарі вибухали, аркани розсипалися. Навіть повітря навколо ніби втрачало стабільність.

Віррая різко озирнулася навколо.

— Катріно, забери людей від башти.

— А ти?

— Спробую зрозуміти, як це вбивати.

— Чудовий план. Дуже заспокоює.

Катріна вже розверталася до натовпу.

— Усі від стіни! Швидко! Якщо хочете жити — не використовуйте складну магію!

Дарма. Один із бойових магів академії все ж спробував атакувати. Великий вогняний аркан сформувався майже ідеально. Полум’я рвонуло просто в бік Тінника. І в ту ж секунду закляття “попливло”. Вогонь перекосило прямо в польоті. Потік полум’я скрутився спіраллю, розсипався хаотичними язиками і вдарив у стіну головного корпусу значно лівіше цілі.

Вибухом винесло кілька вікон.

— Я ж сказала НЕ ЧАКЛУВАТИ! — гаркнула Катріна.

Навіть крізь хаос її почули. Бо саме в цей момент Тінник смикнувся. Світло навколо нього різко викривилося, а вже в наступну секунду темна фігура опинилася значно ближче до двору.

Кілька студенток перелякано закричали. Тінник рухався не так, як рухаються живі істоти. Він не біг. Не стрибав. Не летів. Простір навколо нього просто переставав бути нормальним.

Віррая різко викинула руку вперед. Тонкий сріблястий аркан зірвався з пальців і вдарив просто перед Тінником. Не в нього, а у простір перед ним. Повітря розіовалося хвилею викривленої магії. Тінник вперше за весь час різко сіпнувся, наче на секунду збився з усталенного ритму. Віррая миттєво це помітила.

— Катріно!

— Уже бачу!

Катріна рвонула вперед. Без магії. Без арканів. І саме тому Тінник майже не відреагував.

Для нього маги були: сяючими зірками, смачними потоками, резонансом, що манив до себе. А Катріна — майже порожнечею.

Темна фігура знову мерехтливо смикнулася, зміщуючись убік, але цього разу Катріна вже встигла.

Удар: короткий, жорсткий, точно в момент, коли Тінник почав матеріалізовуватися. Повітря навколо істоти буквально скрутило. Темний силует уперше втратив форму.

Двір здригнувся від нового удару в башті. Угорі щось гучно тріснуло. І раптом із верхніх поверхів униз потягнулося коріння: величезне, товсте. Воно було Абсолютно неприродньої величини.

Кілька студентів ошелешено підняли голови.

Катріна на секунду завмерла. Потім дуже повільно подивилася на Вірраю.

— Вірр…

— Не зараз.

— Ні, я просто хочу уточнити.

Черговий шмат кам’яної кладки з гуркотом обвалився вниз разом із переплетеним корінням яблуні.

— ТВОЯ ЯБЛУНЯ ПРОРОСЛА КРІЗЬ БАШТУ!

— Я ЗНАЮ!

Навіть посеред паніки й магічного хаосу кілька людей автоматично повернули голови до Вірраї.

Тінник знову рвонувся вперед. І цього разу магія навколо нього буквально вибухнула. Ліхтарі одночасно розлетілися градом уламків. Декілька арканів захисту схлопнулися. Одна зі стін палацу вкрилася густою сіткою тріщин.

Віррая різко видихнула. Тепер вона починала розуміти. Тінник не просто ламав магію. Він “читав” правильні структури арканів. Саме тому: складні плетіння розсипалися, стандартні закляття збивалися, а стабільні контури сходили з розуму. І саме тому її магія ще працювала. Бо Віррая не чаклувала правильно - вона навмисно вносила помилки у власні магічні конструкції.

Тінник знову рвонувся вперед. Точніше, простір навколо нього вкотре сіпнувся, і темна мерехтлива фігура вже опинилася просто посеред двору. Повітря перекосилося. Магічні контури вздовж стін лопалися один за одним. Декілька ліхтарів одночасно вибухнули градом уламків.

Кілька студенток закричали. Охорона інстинктивно відступила. Бо тепер навіть найменш досвідчені маги вже відчували: це не просто сильний мракобіс. Це щось, що саме по собі руйнує магію навколо.

Катріна різко змінила стійку.

— Вірр, довго ми ще будемо імпровізувати?!

— Я думаю!

— Воно нас уб’є швидше!

Тінник знову сіпнувся. На мить темна фігура “розмазалася” по простору, а вже в наступну секунду одна з колон галереї тріснула навпіл. Башта над ними глухо застогнала. З яблуні злетіло кілька яблук, котрі, упавши на мракобіса, викликали черговий збій. Оте мерехтіння тінника, що послідувало потім, усі свідки, чомусь, сприйняли як відбірну лайку.

І саме тоді Віррая раптом підняла голову на переплетене коріння яблуні, яке вже буквально розривало стару кладку зсередини. Тріщини повзли по башті все швидше.

Коріння, перенасичене її магією, давно перестало бути просто деревом. Воно вросло в камінь, у старі магічні контури, у саму структуру верхніх поверхів. І тепер уся конструкція трималася буквально на чесному слові.

Віррая різко видихнула.

— Катріно!

— Що?!

— Зажени його під башту!

Катріна навіть не стала питати навіщо.

— Чудово! Нарешті план!

Вона рвонула вперед. Тінник миттєво сіпнувся їй назустріч. Темрява навколо нього перекосилася, магія в повітрі буквально завила від напруги, але Катріна вже рухалася... Надто швидко... Занаддто низько... І, головне, зовсім не використовуючи магії, лише рефлекси, лише власну силу. Те чого їх навчали у Гаронській академії війни...

Для Тінника вона все ще залишалася майже “порожньою”, майже не видимою. Саме тому, для атаки він обрав іншу ціль - Вірраю. І саме це зіграло проти нього.

Віррая різко викинула руку вперед. Аркан навіть не намагався бути правильним. Жодної класичної структури. Жодної стабільної формули. Чистий хаотичний потік вищої магії.

Повітря перед Тінником буквально скрутило. Темна фігура різко сіпнулася, наче на секунду втратила орієнтацію.

— СЮДИ! — гаркнула Катріна.