Розділ 4. Свято не за сценарієм

4 вересня.

Королівський архів

Місто цього дня жило звичним для себе життям, проте в його центральній частині відчувалося незвичне пожвавлення. Студентки академії, отримавши дозвіл на вихід, заполонили крамниці, створюючи навколо себе хаотичний, але доволі передбачуваний рух. Хтось сперечався з продавцями, хтось захоплено розглядав тканини, а хтось уже встиг знайти привід для маленького скандалу.

Катріна, спостерігаючи за цим дійством, лише зітхнула.

— Якщо це і є підготовка до балу, то мені вже шкода тих, хто буде там присутній.

— Це частина процесу, — спокійно відповіла Віррая. — Для них це важливо.

— Для нас — ні, — коротко відрізала брюнетка.

— Саме тому ми тут не затримуємося.

Вони без зайвих слів залишили галасливу частину міста і рушили в бік старого району, де знаходився королівський архів. Чим далі вони відходили від центру, тим спокійнішою ставала атмосфера. Вулиці звужувалися, будівлі втрачали декоративність, а людей ставало дедалі менше.

Будівля архіву не справляла враження місця, куди запрошують. Високі стіни, важкі двері, відсутність будь-яких ознак відкритості — усе в ній говорило про те, що доступ сюди має обмежене коло осіб.

— Гарне місце, — тихо зауважила Катріна. — Якщо не хочеш, щоб тебе турбували.

— Саме для цього воно і створене, — відповіла Віррая, піднімаючись сходами.

Вона постукала. Двері відчинилися майже одразу.

На порозі стояв чоловік у темному одязі. Його погляд був уважним і холодним, а манера триматися не залишала сумнівів у тому, що він звик контролювати доступ до цього місця.

— Архів не працює з відвідувачами без попереднього дозволу, — сказав він, не пропонуючи жодної альтернативи.

— Нам потрібен доступ до родових записів, — рівно відповіла Віррая.

— Ні.

Катріна вже збиралася відповісти, але Віррая зробила крок вперед і змінила тон.

— Принцеса Вальданської імперії Віррая Аріана ден Адель дю Валь, — чітко промовила вона. — Це моя сестра, герцогиня ден Іо.

Катріна не втрутилася, лише трохи схилила голову, підтримуючи заявлений статус.

Віррая зняла рукавичку і продемонструвала перстень. Родовий знак дю Валь був достатньо відомим, щоб не потребувати пояснень.

— Ми проводимо дослідження родоводу нашого роду, — продовжила вона тим самим спокійним тоном. — Нас зацікавив один із предків, який, за непрямими даними, мав зв’язок із Натаніелем Артан.

Чоловік не поспішав відповідати. Він уважно подивився на перстень, потім на Вірраю, і лише після цього відступив убік.

— Проходьте. Доступ до загальних фондів я вам надам. До закритих — ні.

— Нам цього буде достатньо, — відповіла Віррая.

Всередині архів виглядав ще суворішим, ніж ззовні. Високі стелажі, заповнені книгами та сувоями, утворювали цілі ряди, що губилися в глибині приміщення. Світло було приглушеним, а повітря сухим і насиченим запахом старого пергаменту.

Хранитель провів їх до одного з секторів.

— Родові записи — тут. Працюйте акуратно. Пошкодження матеріалів не допускається.

— Ми не варвари, — сухо відповіла Катріна.

Чоловік не відреагував і пішов.

Пошук зайняв значно більше часу, ніж вони розраховували. Записи були неповними, місцями суперечливими, а подекуди явно відредагованими. Деякі сторінки мали сліди вилучення, інші — дивні позначки, що не відповідали загальній системі архіву.

— Це вже не просто погано збережені документи, — тихо сказала Катріна, переглядаючи черговий запис. — Тут щось свідомо прибирали.

— І не один раз, — додала Віррая. — Сліди різні.

Вони продовжили працювати, зіставляючи уривки інформації з різних джерел.

Перший чіткий результат з’явився після тривалого пошуку.

— Знайшла згадку про сестер Артан, — сказала Віррая, не підвищуючи голосу.

Катріна підійшла ближче.

— І що там?

— Офіційна версія не відповідає дійсності. Запис зроблений пізніше і має виправлення.

— Конкретніше.

Віррая прочитала рядок ще раз.

— Смерть не пов’язана з бунтом. Є згадка про військове втручання.

Катріна нахилилася над текстом.

— Ім’я є?

— Так.

Вона зробила коротку паузу, перевіряючи написане.

— Гай.

Катріна лише кивнула.

— Очікувано. Випадкові бунти рідко бувають настільки зручними.

Другий документ знайшовся серед записів, що не були систематизовані належним чином. Його, очевидно, намагалися не знищити, але й не включати до основного корпусу матеріалів.

— Тут є згадка про перевірку спадкоємця, — сказала Віррая.

— Того самого “самозванця”? — уточнила Катріна.

— Саме так.

Вона уважно прочитала текст.

— Перевірка проводилася за всіма правилами. Результат — підтверджено.

— Тобто він був справжнім спадкоємцем.

— Саме так.

Катріна видихнула.

— І що з ним сталося?

Віррая перегорнула кілька сторінок.

— Прямої відповіді немає. Але є непрямі згадки.

— Які саме?

— Його не стратили разом з іншими претендентами. Є вказівка на те, що він залишив місто.

— Добровільно?

— Судячи з формулювань — ні. Йому дали можливість втекти.

Катріна задумалася.

— Тобто хтось вирішив не закривати питання остаточно.

— Саме так.

Третя знахідка стосувалася вже сучасності.

Віррая знайшла генеалогічний запис, який на перший погляд не мав відношення до їхнього пошуку.

— Подивись на це, — сказала вона, передаючи документ Катріні.

Та швидко переглянула текст, після чого повернулася до початку і перечитала уважніше.

— Це родинні зв’язки.

— Саме.

— І що саме мене тут має насторожити?

Віррая вказала на конкретний фрагмент.

Катріна простежила лінію.

— Першосвященник… - Вона підняла погляд. — І король.

— Належать до однієї родини, — підтвердила Віррая.

Катріна ще раз подивилася на запис.

— Це вже не просто збіг.

— Ні.

— І зникла студентка…