2.2

Академія юних чарівниць.

Вони були у вітальні своїх покоїв в палаці академії. Віррая та Катріна, спокійно пили чай, при цьому, брюнетка гострила один зі своїх мечів, а блондинка читала щось зі свого портативного комп'ютера, звіряючись з записами в старому, пошарпаному зошиті.

- Ви що, справді зібралися йти вночі на той цвинтар? - Здивовано запитала Айян.

- Звісно ж. - Не відриваючись від роботи відповіла Віррая. - У нас є контракт, який слід виконати. До того ж, де я ще дістану магічну сутність.

Остання заява здивувала принцесу Ленську, і одночасно збентежила. Про магічні сутності було відомо мало, Айян лише знала, що вона наявна в деяких породжень темряви, і що вона має неабиякі магічні властивості, та добути її можуть лише найсильніші з магів.

- Навіщо це вам? - Запитала вона.

Мисливці переглянуся.

- Тому що, на данний момент, ми навчаємося в магічній академії, - відповіла Катріна, - а я не маг. От Віррка й вирішила зробити для мене "чарівну паличку", щоб приховати це.

- Усі необхідні фізичні компоненти у мене є, сам каркас уже готовий. Залишилася лише одна дрібничка - магічна сутність для управління магічними потоками. До того ж, якщо виходити з розповіді вартових, на цвинтарі завівся звичайний жмирь. То ж це буде легкою нічною прогулянкую.

- Вірр, ти пам'ятаєш нашу останню прогулянку у Тіррасі? Тоді ті пияки теж казали, що в склепі лише кодло упирів. А там виявився цілий туманник.

- Кать, туманники та жмирі вбивають по різному. Але, ти маєш рацію. Звичайна людина, далека від магії, не помітить різниці. Про всяк випадок візьмемо наші Інферонські костюми, ті що з адамантовим щитом.

***

Лише стемніло, Віррая дістала зі своєї сумочки довгу мотузку. Зі слів ректора мисливиці знали, що після заходу сонця, палац зачиняється, і ні увійти ні вийти з нього не можливо. Айян, наплювавши на всі забороно батька та правила академії зголосилася піти з мисливцями.

Спершу, ні Віррая, ні Катріна не хотіли брати з собою недосвідчену принцесу, та вирівши, що вилазка, скоріше за все буде не складною, погодилися. Служанок розмістили по кімнатах, з наказом тримати язика за зубами, а якщо хтось питатеме їх, відповідати, що пані відпочивають і суворо веліли їх не турбувати до ранку.

Спустившись мотузкою з третього поверху, дівчата швиденько зникли в темряві академічного парку.

До обговореного місця зустрічі вони дісталися швидко. Там на них вже чекала п'ятірка вартових. Вони й провели мисливців до проклятого цвинтаря.

- Далі наша робота, - промовила білявка, - чекайте нас десь неподалік, і подбайте про нашу подругу. Їй ще рано блукати нічним цвинтарем. Де знайшли тіла?

- На східній частині, є старі склепи, оброслі ялинами та соснами.

- Гаразд, ми швиденько...

Знайти необхідне місце було не важко.Навіть в ночі, темні, трикутні верхівки ялинок було чітко видно на тлі зоряного неба. Швидко знайшося й місце злочину: витоптана важкими металевими черевиками сторожників трава, чітко вказувала на те, що загиблий загін знайшли саме тут.

- І що далі? - Запитала Катріна, роздивляючись "краєвиди" нічного кладовища.

- Покличемо нашого жмиря, ти відітнеш йому голову, а я заберу його магічну сутність.

- І як ти пропонуєш його покликати? Агов, жмирику, вилазь-вилазь, поглянь який смачний сніданок прийшов? - Скептично промовила Катріна, та Віррая не встигла їй відповісти.

- Чогось шумите, красуні. Не має тут ніяких жмирів. Я такої погані не потерплю в своєму домі. - Почувся хрипуватий голос позаду. Дівчата озирнулися, і помітили високого чоловіка з довгим сивим волоссям і тако ю ж бородою. От тільки шкіра його була незвичайно блідою. Одягнений він був в проржавілі обладунки, на яких ще залишилися сліди колишньої позолоти. На примарливому поясі висів іржавий меч в зогнилих шкіряних піхвах. На голові у незнайомця була потемніла від часу срібна корона.

- Що це? - Запитала Катріна, роздивляючись невідому нежить.

- Мракобіси його знають. - Відповіла Віррая. - Хто ви?

- А ви не з лякливих. - Промовив незнайомець. Проте, пробачте мої манери, я вже надто довго не розмовляв з живими. Дозвольте відрекомендуватися: я Натаніель Артан. Перший король Артанії та засновник цього прекрасного міста. А ви хто?

Невідома нежить не виказувала ознак агресії, тож, чому б і не потеревенити, заодно й прояснити ситуацію.

- Мисливиця Віррая Аріана ден Адель дю Валь, і мисливиця Катріна ден Іо. - Віррая вирішала назватися своїми повними іменами, все ж, розмовляють з королем, хоч і давно мертвим.

- Дю Валь... Пам'ятаю цей рід. Ви й досі привате двома світами?

- Трьома. - Механічно виправида неточність блондинка.

- Уже трьома. - Щиро здивувався мертвий король. - Як швидко летить час.Пам'ятаю, в часи моєї молодості, я товаришував з Леонелем дю Валь, імператором Вальданської імперії, і часто гостював у нього. Там я зустрів молодого і дуже сильного мага, на ім'я Нар Сад. Він, буквально, горів ідеєю створити організацію, яка б винищувала породження темряви. Хороший був юнак. Цікаво, як склалася його доля.

- Можемо запевнити, що його доля склалася добре. Пан Сад й досі очолює орден мисливців. - Відповіла Катріна.

- То ж, ви прийшли сюди полювати на породження темряви?

- Не зовсім. Нам потрібен жмирь якого нас найняли ліквідувати.

- Я ж вам казав, що не потерплю такої гидоти в своєму домі. Жмирів тут немає.

- То хто ж тоді вбив загін вартових?

- Якщо ви про загін того пройдисвіта Хема, то це було не вбивство, а справедливий королівський суд.

- Цікаво. Що ж накоїли ці "охоронці правопорядку" що їх довелося судити Вам? - Запитала блондинка.

- О, чарівна принцесо, це були справжні виродки. Вони, прикриваючись стальною рукою закону, спочатку просто грабували випадкових подорожніх. Та потім, коли хтось із пограбованих доніс на них, почали вбивати своїх жертв, і закопувати тут. Якщо вам буде не важко пройти п'ять десятків кроків вглиб зарослів, ви знайдете докази. Учора вночі вони закопували чергову жертву... Не встигли. Я їх знайшов раніше.