Розділ 2. Чарівна паличка.

26 серпня.

Лоріен Грін покликав їх наступного дня. Всю ніч він міркував над словами глави ордену. Перевірити? Чим? В академії ніколи не визначали рівень своїх студентів, тай навіщо? Сюди приходили вже з підтвердженим рівнем. Тай, якщо бути чесним, принаймні з собою, в академію юних чарівниць відправляли відверто слабких магів. Так би мовити - тих, хто ні на що не здатен, але має достатньо грошей та впливових батьків...

Зранку Лорієн прийшов до свого кабінету широко позіхаючи. Спершу він випив тонізуючий напій, вирішив нагальні справи, і лише потім попросив свою секретарку, пані Клеру Орр, покликати до нього мисливців.

- Доведеться вибачитися перед ними. - Тихо промовив він, чекаючи, на дівчат. Та пані Орр повернулася сама.

- Пробачте, пане Грін, та їх немає ні у своїх покоях ні у палаці взагалі.

- Як це немає? Куди могли зникнути дві студентки?! - Знадвору, крізь відчинене вікно, почувся дзвін сталі. - Що за?.. - Лоріен підійшов до вікна, і замовк. На "площі поцілунків", що розташувалася в красивому академічному парку, йшов справжній бій. Дві дівчини, блондинка і брюнетка, одягнені у вульгарний чорний шкіряний одяг, билися на мечах. Брюнетка орудувала двома мечами, а у блондинки був один меч, і ще якась, невідома ректору зброя.

- Що... Що вони роблять? - Запитала пані Орр.

Лоріен відійшов від вікна. Важко сів на своє місце.

- Приведіть їх сюди.

***

Сьогоднішнім тренуванням Катріна була вкрай незадоволена. На пробіжці Віррая постійно відставала, могла повернути не туди. На фехтуванні білява відьма взагалі була, немов вперше взяла меч у руки. Врешті Катріна не витримала, опустила мечі вістрями вниз.

- Вірр, що відбувається? Що з тобою?

- Все гаразд. Я тут весь час думала, як нам приховати що ти не маг.

- І?

- У мене з'явилася одна ідея, от я її всю ніч й перевіряла. Довелося, навіть, знову йти до того вікна, що має пряму видимість з переходом.

- І? - Знову запитала Катріна. - Чи мені з тебе інформацію тягнути, як на допиті?

- Ти чула казку про чарівну паличку?

- Хто ж її не чув? В дитинстві це була моя найулюбленіша казка. От тільки до чого тут казка? Ти що, надумала створити для мене таку от чарівну паличку?

- Не зовсім, але так.

Катріна заховала мечі в свою бездонну сумочку.

- Тааак, сестричко, а тепер давай подробиці.

- Все просто, я створю для тебе артефакт-транслятор. Якщо коротко: живитися він буде моєю енергією, необхідний акумулятор у мене є, а також зможе заряджатися самостійно. В цьому світі фоновий магопотік достатньо високий. Далі все просто. В базу вноситься дія та умови активації. Вносити можна буде щось нове за необхідності. Дія - це і є власне аркан, а умови активації - закляття, стандартна формула: слово плюс жест, що й послугують тригером для транслятора.

- Тобто, за допомогою твого артефакту я зможу сама чаклувати?

- Зможеш, але лише на рівні стандартних формул. Нажаль, складні закляття та аркани тобі будуть недоступні.

- Навіть це, вже можна назвати дивом. Я гадала таке лише в казках буває, коли фея дарує тобі чарівну паличку, і ти зі звичайної людини перетворюєшся в чаклуна.

- Я не фея, - посміхнулася Віррая, - але я вищий маг. І ще одне, нам доведеться сходити на полювання. У мене немає всіх необхідних компонентів.

Дівчатам довелося припинити свою розмову, так як помітили, що до них швидко наближається пані Орр.

- Що це ви тут влаштували? - Одразу ж накинулася пані, підійшовши до дівчат.

- Нічого, звичайне щоденне тренування, щоб тримати себе у формі. - Відповіла Катріна.

- Тренування? Ми думали почалася війна! Бігом у кабінет ректора!

Повертаючись до палацу, мисливиці зрозуміли причину гніву адміністрації академії: добра половина її мешканців, ті, чиї вікна виходили на парк, стирчали у вікнах, роздивляючись двох божевільних студенток, котрі з самого ранку (лише десята година) влаштували бійку у самому серці академічного парку. На них дивилися з призирством, огидою, але й були такі, що дивилися з цікавістю. Йдучи коридорами академії вони чули тихе перешіптування місцевих пліткарок:

- Це так огидно...

- Справжня бійка?..

- Сподіваюся їх відрахують...

- Кажу тобі, що вони хлопця не поділили...

Слухати цю маячню ні Віррая, ні Катріна не мали бажання, тимпаче, звертати на це увагу.

На диво, хоч і ректор явно був не виспаний, зустрів дівчат привітно.

- Що ж, це добре, що ви підримуєте себе у формі. - Промовив він, завершуючи вранішній інцидент. - Проте, наступного разу, не варто це робити на очах половини академії. У нас тут трішки інша специфіка навчання.

- І де ж нам тренуватися? - Запитала Катріна.

Лоріен роздумував якийсь час над цією проблемою.

- З лівого боку озера, у лісі є закинуті казарми. Дісталися нам від попередніх власників. Біля казарм є старий полігон. Там вас ніхто не потурбує, і ви нікому не заважатимете. Та я вас викликав не за тим. Мені прикро за мою вчорашню поведінку, мені повідомили, що ваш рівень був визначений невірно.

- Схоже пан Сад здав нас з усіма тельбухами. - Промовила Катріна, але замість прямої відповіді поклала перед ректором книгу мисливця, відкривши її на сторінці досягнень.

- Лікування вмираючого дракона, - почав читати пан Грін, - зупинка зруйнованого атомного реактора, винищення магомутованої ториторії, перемога над берсерком без використання зброї та магії... Який же ваш справжній рівень?

- У мене нуль. - Весело відповіла Катріна. - Я не маг. Я воїн, випускниця Гаронської Академії Війни. А от Віррка у нас справжній вищий маг. Це вона випалила Інферон і околиці Вогнями Пекла. Там були настільки потужні магічні потоки, що навіть я їх відчувала. А їй нічого, лише ікла виросли.

Віррая посміхнулася, показавши ректору своє Інферонське надбання.

- Що ж, гадаю пан Сад мав рацію, і ви зможете допомогти мені, та спершу, дайте відповідь на ще одне запитання: як ви, леді ден Іо, збираєтеся вчитися в магічній академії не володіючи магією?