1.3

Десь на перході між світами.

- Кого ти мені підсунув?! Ще й змусив мене підписати з ними навчальний контракт?! - Гніву пана Грін не було меж. - Я ж просив когось, хто б провів розслідування. Мага! А у них рівень нижче цієї підлоги! Що, тепер мені ще й няньчитися з цією твоєю принцесою і герцогинею?..

- Заспокойся. - Відповів Нар Сад. - Я тебе колись підводив? А те, що ти побачив на їхній книзі - пробач, моя провина, забув їм поміняти книгу, прикра помилка.

- Тобто, помилка?

- Коли вони прийшли на практу їхні рівні визначили невірно. Коли ж це виявилися, вони заявили: - Нар Сад спробувам максимально скопіювати саркастичну манеру Катріни: - "не псуйте нам репутацію".

- Тож який їхній справжній рівень?

- Сам визначиш, якщо буде цікаво. Повір, якщо хтось і зможе вирішити твої проблеми крім мене, це саме вони.

- Твої б слова, та Айре у вуха.

- Не поминай при мені ім'я вашого бога. У нашому світі релігія не поширена. Гаразд, дам тобі трішки інформації для роздумів: ці дві вертихвістки змогли розплутати справу, і знищити монстра, який п'ятнадцять років терроризував одне з міст мого світу. Гадаю цього достатньо, щоб підтвердити їхню кваліфікацію? І ще, не забудь привезти мені пляшечку вашого знаметого вина з бульбашками, як вдячність за такий щедрий подарунок.

Академія юних чарівниць

2 години перед цим

- Козел. Везе ж нам на таких! - Гнівно промовила Катріна, вийшовши з кабінету ректора Грін.

- Не перебільшуй, порівняно з ле Таро, цей Грін просто втілення смиренності.

- Ти про що?

- Цей козел, хоча б не став робити соромітських пропозицій.

Розмова з ректором академії не вдалася майже з самого початку, а точніше з того моменту, коли Лоріен поглянув на їхні магічні рівні. Ті що написані у книзі. Звісно ж, залишати все як є, перед відправленням у магічну академію дівчата не стали, тому, у Воледарі, вони скористалися послугами техноартефактора, який домалював одиницю, перед магічним рівнем дівчат, і тепер, на книзі, під іменем Віррая Адель, красувалася цифра 10,1, а під іменем Катріна Іо 10.

То ж, дивного не було, що ректор не надно зрадів такому надбанню. Книги записів він ще не бачив, тож не знав, що у свої студенти, бонусом, отримав принцесу Трьох Світів, або ж Вальданської імперії - найбільшого постачальника драконячої луски в усіх відомих світах.

- І що будемо робити?

- Як завжди. Вирішувати чужі проблеми. А разом із тим - вчитися. Не розривати ж контракт через те, що замовник козел?

- Ти маєш рацію, сестричко, - весело відповіла Катріна, - поставимо це кубло з ніг на голову.

- Поставимо, та спершу розберемося з проханням пана Сада, а цей Грін нам так нічого толкового й не розповів. Доведеться діяти старими методами.

- Якими це?

- Працювати головою. - Віррая дістала свій магофон, перевірила рівень з'єднання - відсутнє. Прошепотіла щось незрозуміле, але, явно нецензурне. Підійшла до величезного вітражного вікна, крізь прозорі елементи якого було видно місто. Знову поглянула на магофон - зв'язок з'явився. Паршивенький, але з'явивався. - Добре, що тут є пряма видимість із переходом. - Набрала знайомий номер. Дочекалася з'єднання. - Доброго дня, чи вечора, пане ле Гас.

- Взагалі-то ночі. Та я завжди радий чути тебе. - Почувся голос професора із магофона.

- Пробачте, ми зараз трішки в далекому світі. Тут інший режим розподілу доби.

- І куди ви встромили свої носики цього разу?

- Як завжди. Ви ж нас знаєте.

- Знаю. Тому й запитую, що трапилося цього разу?

- Мені потрібно дізнатися методику, як можна навчитися читати чуже письмо за допомогою інтерлінгви.

Професор ле Гас думав довго, перш ніж відповісти.

- Особисто я в цій магії не розуміюся, та у мене є один талановитий молодий лінгвіст, я проконсультуюся із ним. Потім тебе наберу.

- Не вийде, професоре. Зв'язок можливий лише, якщо мій магофон і перехід знаходяться у прямій видимості.

- Тоді завтра сама набери мене, о цій же годині.

- Домовилися, професоре, дякую. - Ще якийсь час Віррая витратила на те, щоб розпитати професора як його справи і просто потеревенити зі старим другом та наставником.

***

На те щоб знайти свої кімнати пішла майже година часу. Усі написи були зроблені невідомою мовою, а читати нею мисливиці ще не вміли. Врешті-решт, їм вдалося спіймати якогось хлопчика-служку, що й привів їх до необхідних дверей.

За дверима виявилася розкішна пів-кругла вітальня з довгим столом, розрахованим, щонайменше, на десять осіб. На дуговій стіні розташовувалося четверо двере. Одні з них були привідчинені, і біля них стояв цілий стос різноманітних валіз. Біля кожних дверей стоїть м'яке крісло з невеличким журнальним столиком збоку.

- А нічогенька халупа. - Промовила Віррая, роздивляючись багато прибрану шовком, розшитим нитковим золотом, вітальню.

- Ага, я навіть у тебе вдома такої розкоші не бачила.

- Взагалі-то, батько казав, що показна розкіш - це не признак сили і багатства, а знак тупості і марнотратства.

З кімнати, де були привіткриті двері, вийшла вже знайома мисливицям особа, принцеса Ленська у супроводі служниці. Одягнена вона була у звичайні штани, які носять дівчата у розвинених технічних світах, та якусь незрозумілу, проте яскраву кофтинку. На її обличчі не було й сліду тієї пихи, що мисливиці бачили при першій зустрічі під входом до палацу.

- Тоді тобі пощастило. Твій батько розумніший за мого на кілька порядків. - Промовила принцеса, підходячи до своїх сусідок і, наче звичайна міщанка, протягуюючи руку для привітання. - Айян.

- Віррая. - Першою зреагувала блондинка з фіолетовими очима, потискаючи простягнуту руку. - А це моя сестра Катріна. Кать, здається мені, що тут не такий вже й гадюшник, як нам здалося...

Айян

Як її вже все дістало! Ця пиха, ці манери та награнні посмішки! Ці прісні, розмальовані пики... Та найбільше її дістало ставлення батьків. Для них вона була іграшкою. Красивою лялькою, яку потрібно одягати та доглядати, але лялька - це лялька. Вона не повинна мати власної волі та думки. Але ж вона не лялька! Вона жива, думаюча людина! До того ж маг, хоч і слабкий, але маг.