1.2

25 серпня.

Академія магії.

На те, щоб дістатися академії дівчата витратили чотири дні. Столичне місто якоїсь держави у віддаленому магічному світі, до якого довелося добиратися аж через п'ять переходів, було настільки дивним та незвичним, що мисливиці завмерли на якусь мить, розглядаючи все навкруги

Світ був повністю магічний. Потік магічної енергії тут був значно вищим, ніж той, до якого Віррая звикла у Гароні, чи у Волинській імперії, але мешканці цього світу були категорично проти об'єднання магії та технологій інших світів.Тому тут не було звичних маговозів, магозарядних станцій чи потужних штучних магічних джерел. Тут не було крамниць з яскравими сяючими вивісками. На відстані люди спілкувалися не за допомогою портавних магофонів, або як їх обізвав продавець у Воледарі "комп'ютерів" а за допомогою телепатичних артефактів, що давали можливість передавати лише думки, без емоцій, без інтонацій. Тай ці артефакти, через свої розміри і вагу, були виключно стаціонарними.

- Мракобіси, оце так діра. - Промовила Катріна, вийшовши з портального приміщення, роздивляючись "картину середньовіччя": вузькі вулички викладені бруківкою по яких їздять карети, запряжені кіньми та вершники. Цього разу дівчата, таки, дослухалися поради матері Вірраї, і були одягнені у звичайний дорожній одяг, а не у мисливський.

Віррая дістала з сумочки магофон.

- Принаймні, біля переходу, ще є сигнал. Не хотілося б мати зв'язок з цивілізацією виключно силами книги.

Ще раз озирнувшись навколо, Катріна запитала:

- І куди далі?

- Не знаю. У мене немає магічної мапи цього світу.

Помітивши відкриту карету, що більше походила на віз без даху, що стояла неподалік, та візника, що сидів на лаві, жуючи соломинку, мисливиці пішли до нього.

- Куди бажають юні панні? - Запитав візник незнайомою мовою, та аркан інтерлінгви, як завжди, спрацював на відмінно, адже більшість арканів вищої магії є незворотними і автоматичними.

- До магічної академії.

- Юні пані - чарівниці. - Посміхнувся візник, відчиняючи дверцята карети.

- Швидше вже відьми. - Тихо промовила Віррая, сідаючи до карети.

Сама академія знаходилася за містом, у велетенському палаці на берегу кришталевого озера. Біля палацу був сад та парк з безліччю доріжок та білосніжних лавок. Візничий зупинився біля воріт академії.

- Перепрошую, пані-чарівниці, та далі мені не можна. Доведеться вам трішки пройтися своїми чарівними ніжками.

У відповідь Віррая легенько посміхнулася, показавши свої ікла, від чого візник здригнувся.

- Дякуємо.

Покинувши карету, мисливиці пішли довгою алеєю в бік палацу, з права від якого розкинулося величезне кришталево-чисте озеро. Бруківка під ногами була мокрою від нещодавнього дощу, а місцями, на дорозі були калюжі.

- Як гадаєш, тут буде де розважитися? - Запитала Катріна, роздивляюсь мальовничі пейзажі навколо.

- Світ магічний. Ельфів тут точно немає. То ж - так. Різної гидоти тут, що бліх на бродячій собаці.

Ззаду почувся стукіт копит і чийсь гучний голос:

- З дороги!

На щастя, реакція у дівчат вже була натренована на різноманітних представниках нежиті, тож вони встигли відскочити вбік, коли повз них, не знижуючи швидкості промчав деліжанс, запряженний трійкою коней. Одне з коліс потрапило у калюжу, оббризкавши дівчат рідкою багнюкою.

- Та щоб тебе мракобіси зжерли! - вилаялася Катріна.

До палацу було вже не далеко, тому не було сенсу перевдягатися, усі вже й так бачили, що трапилося.

Сам палац був величезний, пофарбований білою фарбою з блакитними колонами та кутами. На фасаді палацу зображався барельєф у вигляді якогось напису, оточеного пагонами якоїсь рослини. Прочитати написане дівчата не могли, адже аркан інтерлінгви хоч і дозволяв спілкуватися будь з ким із розумних, читати написи чужими мовами не дозволяв.

Біля входу в палац стояв стіл застелений червоною тканиною. За столом сиділа літня жінка, в здоровезних окулярах. Перед нею була якась книга, та чорнильниця з перами. Поряд стояв лакей.

- Цікаво, що там написано? - Задумливо промовила Віррая.

- Та яка нам різниця? Мене більше цікавить, як натовкти одну криворуку пику, що не дивиться, куди летить кіньми.

"Криворука пика" саме зупинила деліжанс навпроти входу до палацу, зістрибнула з лави, відчинила двері деліжансу і схилилася в поклоні. До карети спустився лакей, щось запитав, а потім голосно промовив:

- Її високість принцеса Айян Ленська!

Лакей подав руку дівчині, що сиділа у деліжансі, і з відти вийша досить вродлива дівчина з довгим, хвилястим, золотим волоссям, зібраним у неймовірноскладну зачіску. Одягнена принцеса була у елегантну небесно-блакитну сукню.

Лакей допоміг принцесі піднятися до столу. Та поклала на стіл конверт з рекомендацією. Жінка в окулярах відкрила конверт, прочитала рекомендацію. Щось записала у книгу. Віддала принцесі ключ. Подзвонила в дзвіночок. З академії вибігли слуги, кинулися до карети, щоб розвантажити речі, та доставити їх до кімнати принцеси.

За цей час Віррая та Катріна підійшли до палацу. Не звернувши уваги на лакея, вони підійшли до столу, де все ще стояла принцеса, з призиством подивляючись на слуг, що носили повз неї важкі чемодани.

***

Сьогодні була її черга реєструвати новоприбулих. Пані Клера Орр працювала в академії вже понад п'ятдесят років, з самого першого дня її заснування.

Вона ще пам'ятала ті часи, коли амбітний маг Лорієн Грін загорівся створити навчальний заклад для обраних, для справжньої еліти як аристократії так і магічного світу. Вона пам'ятала найважчі перші роки, коли не студентам доводилося доводити своє право навчатися тут, а самим викладачам доводилося шукати студентів, ведучи перемовини з їхніми високородними батьками, і доводячи їм, що академія, це саме те, що потрібно для їхніх улюблених "квіточок" та "пташечок".

Роздуми про минуле не заважали їй контролювати все, що відбувається навкруги. Он до палацу наближаються дві дівчини: блондинка і брюнетка. Явно йдуть сюди, отже високородні. Але одягнені у звичайні дорожні костюми. Отже не тутешні. Ні, навіть не з Артанії, цієї країни. З іншого світу. Що ж, аристократи є всюди. Багатії також. А за п'ятдесят років існування, слава про елітну академію поширилася не лише за межі Артанії, а й за межі цього світу. Не вони перші такі чужосвітні прибульці. Не вони останні. Останніми роками наплив студентів з інших країн і світів настільки зріс, що студентам стали видавати артефакти інтерлінгви, а викладачам заборонили видавати підручники. Увесь необхібний матеріал вони повинні були начитувати студентам самостійно, а студенти вже записували його на своїй рідній мові. Дозволялися лише книги написані загально-магічною мовою, яку, в обов'язковому порядку вивчають усі маги усіх відомих світів.