Глава 41. Шокуюча інформація та несподівана зустріч.

— Що?! — обурено вигукнула я, схоплюючись на ноги.
Дорея зашикала на мене й смикнула за руку, змушуючи сісти назад. Люди за сусідніми столиками притихли, і я готова була поклястися, що бачила, як вуха надміру цікавих буквально тягнулися в наш бік.
— Як це розуміти? — розгублено прошепотіла я монахині. — Що це означає?
Остін сів за наш столик і перевів погляд з мене на Дорею.
— Тільки не кажіть, що ви не в курсі, — розгублено мовив він, постукуючи пальцем по підлокітнику крісла.
— Звісно, ні, — тихо відповіла я, обдаровуючи сліпучою усмішкою дівчину за сусіднім столом, яка надто пильно на мене витріщалася. — Остіне, будь ласка, розкажіть, що мій опікун вам сказав.
— Гадаю, я й так уже забагато наговорив, — криво посміхнувся він і озирнувся навколо. — Ллойд тут? Запитайте в нього самі.
З цими словами він підвівся й уже збирався піти, але я вхопила його за руку.
— Прогуляймося, Остіне? — сказала я, також встаючи. — І ви мені все розкажете. Обіцяю, через це у вас не буде жодних проблем!
Він знову озирнувся, ніби боявся, що за нами стежать, і, понизивши голос, відповів:
— Я піду першим центральною алеєю, а потім зверну ліворуч біля фонтану. Там і зустрінемося.
Я кивнула, і Остін буквально зник. Дорея провела його поглядом і занепокоєно спитала:
— Ти впевнена, що це гарна ідея — йти з ним і щось з’ясовувати про опікуна, коли вдома можеш просто спитати його напряму?
— Це чудова ідея, — відрізала я. — Якщо ти не помітила, у нас із Ллойдом стосунки вкрай напружені, ми постійно сваримося. Я не хочу, щоб він раптом поставив мене перед фактом! А якщо він уже вибрав мені чоловіка і навіть не сказав — то нехай сам за нього й виходить! Посидь тут, я ненадовго.
— Тільки швидко, — стривожено сказала монахиня. — У нас не так багато часу, якщо ти пам’ятаєш. І нічого зайвого цьому Фоксу не дозволяй! Він, звісно, красень і все таке, але мені ж потім перед Ллойдом відповідати!
— Я просто все розпитаю і повернуся, — махнула я рукою. — Не хвилюйся. Ну, може, трохи прогуляюся парком. На всяк випадок: зустрічаємося біля екіпажу о шістнадцятій тридцять. Не нудьгуй! І не об’їдайся!
Я ковзнула між столиками й вийшла на центральну алею. До фонтану було всього кілька десятків метрів, кущі ставали густішими, а дерева траплялися дедалі частіше.
Звернувши ліворуч, як казав Остін, я зашагала далі, киплячи від обурення. Отже, цей пройдисвіт-опікун зрозумів, що йому не вдасться розважитися зі мною, і вирішив помститися — сам обрав мені нареченого! Напевно, змовився з якимось огидним старим, який вже звів у могилу кількох попередніх дружин!
А тепер Ллойд чекає слушного моменту, коли я розслаблюся й утрачу пильність, щоб із задоволенням повідомити мені цю «радісну» новину. Уявляє, як я ридаю й валяюся в нього під ногами, благаючи не видавати мене заміж за незнайомця. Мстивий, порочний негідник!
Остін чекав на мене в білій ажурній альтанці на невеликій галявині, оточеній молодими пухнастими соснами. Тут майже ніхто не гуляв, а отже, нас ніхто не підслухає.

Дякую, Остіне, що погодилися зі мною поговорити, — тепло посміхнулася я, сідаючи на лавку всередині альтанки. — Будь ласка, розкажіть детальніше, що вам сказав мій опікун.
Фокс уважно оглянув мене, змусивши почервоніти, й лагідно мовив:
— Мушу зауважити, сьогодні ви просто чарівні! А що до вашого опікуна…
Він насупився, обмірковуючи щось, і рішуче продовжив:
— Зрозумійте мене правильно: Ллойд — людина, на шляху якої я не хотів би опинитися. І якщо зараз виявиться, що я втручаюся…
— Ви не втручаєтеся, — переконливо сказала я. — Ми з ним просто трохи посварилися, і не більше.
— Я зустрів його сьогодні вранці, коли приїхав до парку, — неохоче зізнався Остін. — Здається, він виходив із будівлі королівської прокуратури.
— І що було далі? — від нетерпіння я ледь не підстрибувала на місці.
— Він мене помітив, підійшов і, м'яко кажучи, попросив залишити вас у спокої, — криво посміхнувся Остін. — Додав, що у вас уже є наречений, а виходите у світ — лише для того, щоб вам не було нудно.
Мене кинуло в жар, руки ледь помітно затремтіли, але я зусиллям волі стримала емоції.
— Просто підійшов і попросив? — недовірливо перепитала я. — А хто цей наречений, він не сказав?
Остін стиснув губи й зітхнув. Було видно, що ця розмова йому вкрай неприємна й він уже шкодує, що погодився на неї.
— Не просто попросив, звісно, але я не хотів би вдаватися в подробиці, — трохи насупився він. — Ім’я нареченого він не називав, якщо ви про це.
Я розчаровано зітхнула. Як же кортіло надавати Ллойду ляпасів по його самовдоволеній фізіономії!
Остін раптом підвівся й перепрошуюче сказав:
— Вибачте, Мірандо, ви мила, чарівна дівчина, але...
— Але ви боїтеся мого опікуна? — розчаровано закінчила я за нього.
Звісно, він не був зобов’язаний боротися за мене з Ллойдом і псувати собі життя. Набагато простіше знайти іншу дівчину без такого «додатку», як опікун.
Остін ніяково знизав плечима й попрямував до виходу з альтанки. Біля порога він на мить завагався й тихо мовив:
— Зрозумійте правильно: Ллойд — вогняний магістр, впливова людина при дворі Його Величності. Кажуть, король заплющить очі на будь-який його вчинок. А я лише син власника кількох готелів у місті. Я не хотів би накликати гнів вашого опікуна на свою родину.
— Я розумію, — стисло відповіла я. — Усе гаразд.
— Будьте щасливі, Мірандо, — коротко мовив він і зник з поля зору.
Я ще кілька хвилин просиділа в альтанці, перетравлюючи почуте. Було гірко й боляче усвідомлювати, що Ллойд так легко крутить моєю долею, як йому заманеться. І ніяково перед Остіном: ми ледь встигли познайомитися, а він уже через мене потрапив у неприємності. Упевнена, опікун наговорив йому чимало гидоти, коли «просив» залишити мене в спокої. Можливо, навіть погрожував.
Я підвелася й повільно вийшла з альтанки, вибралася на паркову алею та побрела назад до фонтану. Назустріч мені йшов якийсь чоловік у чорному костюмі й білій сорочці, але я була надто занурена у свої думки й лише ковзнула по ньому поглядом.
Коли він підійшов ближче, то раптом схопив мене за руку вище ліктя й лагідно проспівав:
— Ну нарешті ми зустрілися, моя дорога племіннице!