Глава 27. Нічна прогулянка

— Опікун вас відпустив? Я здивований, — посміхнувся Остін.
На вулиці було прохолодно, тому гостям у гардеробі видавали пухнасті пледи. Огорнувшись одним із них, я вийшла в сад за Остіном, глибоко вдихаючи свіжий нічний повітряний аромат. Після галасливого бального залу тут панувала глибока тиша, порушувана лише рідкісним співом нічних птахів. Уже давно стемніло, і доріжки освітлювали магічні факели.
— Я ненадовго, — поспішно сказала я, — буквально на кілька хвилин. Опікун був проти, чесно кажучи…
Остін здивовано підняв брови й захоплено промовив:
— Дуже сміливо, Мірандо! Не кожен чоловік насмілився б перечити Ейдену Ллойду. А ви, тендітна дівчина, не злякалися й кинули йому виклик.
— Всі так говорять про нього, ніби він не звичайна людина, а якесь надприродне створіння, — з легкою досадою промовила я, ступаючи на гравійну доріжку. — І взагалі, я нічого необдуманого не роблю. Просто подихати свіжим повітрям і повернутися.
— Пройдемося до кінця будівлі й назад, — запропонував Остін, заводячи руки за спину й ідучи поруч. — Шкода, що не зможу показати вам місцевий лабіринт із живої огорожі — він чудовий! Не хочу, щоб у вас потім виникли проблеми з опікуном.
— Тут теж дуже гарно, — захоплено озирнулася я.
Нічні квіти розквітли на клумбах і випромінювали п’янкий аромат. На темному безхмарному небі сяяли зорі, а звуки музики долітали з привідкритих вікон бального залу.
— Якщо сьогодні нам не вдасться довго прогулятися, — зупинився Остін біля невеликого фонтану з підсвіткою, — як ви гадаєте, чи не запросити вас кудись ще? Наприклад, у кафе чи на пікнік? Мабуть, краще попередньо відправити запрошення опікуну?
— Так, — видихнула я, — але він дуже суворий і навряд чи погодиться. Спробую його вмовити.
— Домовилися, Мірандо, — він знову тепло посміхнувся. — Буду з нетерпінням чекати нашої зустрічі. А зараз проведу вас назад. Ейден напевно вже помітив ваше зникнення і сердиться. Я ж казав, що ви йому подобаєтеся, тож навіщо ризикувати?
Я знову почервоніла, як тоді, коли він сказав мені про це під час танцю. Ця думка здавалася абсурдною: хто я така, щоб подобатися опікунові? Він не страждає від нестачі жіночої уваги, а мене йому нав’язав Саме Величність. І, судячи з того, як Ейден забороняє мені все і зводить мене дрібними придирками, він, мабуть, з нетерпінням чекає, коли позбудеться мене.
— Вам здалося, — відповіла я трохи різко, але швидко пояснила, — я для нього просто доручення від короля. І все, нічого більше.
— Ви чарівна, Мірандо, — знову засміявся Остін. — Я ніколи не зустрічав таких дівчат. Буду радий дізнатися вас ближче.
Щоки гаряче горіли від рум'янцю, і я крадькома поглянула на свого супутника. Він був красивий, але спокійно гарний: у його погляді та манерах панувала гармонія й рівновага. З ним легко, він не змушував нервуватися, як Ейден.
Хрускіт гравію привернув мою увагу, і я перевела погляд. Нам назустріч мчала задихана Дорея, шалено крутячись очима й розмахуючи руками.

— Вибачте мені, Остін, але, здається, мені треба, — швидко промовила я, кидаючись назустріч монахині.
— Що сталося? — перелякано спитала я, коли Дорея, тяжко дихаючи, схопилася за мої руки.
— Ох, Мірандо, — ледве вимовила вона, — сказала, що вийдеш ненадовго, а сама пропала на двадцять хвилин! Я, як могла, відволікала твого опікуна, але він швидко все зрозумів. Обшукав кожен куточок і йде сюди. І він у дуже поганому настрої. А ще мені здається, що зілля на нього подіяло дивно. Він, наче, задумав щось недобре.
Серце впало кудись до п’ят, а страх розлився по спині холодною хвилею.
— Що він зробив? — похолоділа я, оглядаючись навколо.
— Поки нічого, — Дорея нарешті перевела подих і заспокоїлася, — я сказала йому, що ти, мабуть, заблукала в будівлі, а він так злобно посміхнувся, очі його заграли, ричав на мене і пішов. Добре, що я тебе помітила з вікна. Повернися зараз, поки опікун не накинувся на тебе. І молись усім богам, яких знаєш — може, пронесе.
Я скинула плед їй на руки, розвернулася й кинулася назад. Здається, біля фонтану я помітила запасний вихід із зали збоку великого балкона з колонами. Проберуся через нього.
Мені залишалося пройти через тьмяно освітлену частину доріжки, де стояв вказівник зі стрілкою «Лабіринт», коли раптом на мене вийшов Ейден.
Він склав руки на грудях і зловісно поцікавився:
— Нагулялася, радість моя?