Глава 21. Перед балом

Дорогі читачі,
вітаю вас із Днем Закоханих. Нехай у вашому житті буде місце для щирих почуттів — тих, що надихають, дають опору й змушують повертатися до улюблених сторінок знову. Любов буває різною: до людини, до справи, до історій, у яких знаходиш себе. Бажаю, щоб кожна з них робила ваші дні теплішими, а серце — уважнішим до важливого.
Дякую, що читаєте й проживаєте ці історії разом зі мною. Нехай сьогоднішній день принесе спокій, ніжність і добрі слова, які хочетн5н5ься пам’ятати.

Ваша Леді Анет!

— Не говоріть так, — попросила я, тремтячі від легкого холоду. — Це неприємно чути.
Від його слів хотілося закутатися в ковдру, щоб ніхто не міг мене побачити.
Немов на бал справді з’їдуться мисливці за свіжим молодим м’ясом. Від однієї думки здригнулася.
— Неприємно чути, що я теж чоловік? — холодним тоном поцікавився Ллойд. — Це відкриття для тебе? Чи ти насправді сприймаєш мене як заміну батька?
— Просто… як опікуна, — промимрила я, не очікуючи такого потоку відвертих питань.
Я ж знала, що він чоловік — це очевидно! Але не зрозуміла, яка йому різниця, хто він для мене.
Він усміхнувся, схрестивши руки на грудях:
— Ось і добре. Таким ти полегшуєш мені завдання. Все решта — мої особисті проблеми.
— Ви говорите загадками, — скаржливо сказала я, — нічого не зрозуміло.
Раптом Ллойд підійшов ближче — дуже близько, уважно вдивляючись у моє обличчя. У його очах, немов у синьому морі, відбивалися сонячні промені. Я зачаровано дивилася у відповідь, несила відвести погляд.
— Як ти забралася в мою голову? — пробурмотав він, обхопивши моє передпліччя. — Звідки взялася така?
— Ви… ви ж самі мене забрали з пансіону, — прошепотіла я, відчуваючи, як від його гарячої шкіри по тілу розходяться хвилі тепла.
Він важко моргнув і відставив руку, відійшов на кілька кроків назад. Глибоко видихнув і промовив своїм звичним зверхнім тоном:
— Іди спати. Завтра у тебе довгий вечір на балу, не смій заснути десь за клумбою. Інакше залишишся серед старих дів.
Різко розвернувшись, він пішов до свого кабінету і грюкнув дверима. Я розгублено дивилася йому вслід. Що це тільки що було?
— Ви вже поговорили? Знову посварилися? — Дорея обережно спускалася сходами мені назустріч.
— Ні, — відрізала я, згадуючи, як вона залишила мене одну з Ллойдом. — Чому ти тікаєш і залишаєш мене наодинці з ним? Ти погана супутниця!
— Я не навмисно, — майже заплакала вона, — просто від нього сьогодні таке напруження виходить, що мені стало ніяково. Сама не помітила, як утекла.
Я підтиснула губи, удаючи, що сердита. Але монахиня так мило витріщала на мене свої круглі очі й склала губки бантиком, що сердитися на неї було просто неможливо.
— Добре , — зітхнула я, — що з тобою вдієш, раз ти така боязка. Чесно кажучи, мені й самій здалося, що опікун на взводі.
— Ось-ось, — пробурмотіла Дорея, підштовхуючи мене в бік моєї кімнати. — Може, на роботі щось сталося, або згоріла його улюблена сорочка— ось і розсердився…
Лежачи вже в ліжку, я намагалася уявити майбутній бал. Зрозуміло, що реальність буде не такою, як думалося: візьмемо хоча б тих пліткарок з кав’ярні. Але я дуже сподівалася, що зустріну завтра, якщо не прекрасного принца з казки — опікун вже дав зрозуміти, що таких не буває — то хоча б когось схожого на нього.
Він буде молодим, красивим і закохається в мене беззастережно з першого погляду! І я в нього. Замріяна, я навіть не помітила, як міцно заснула.
Наступного дня піднялася справжня метушня.
Дорея бігала туди-сюди, наказуючи то терміново надягти бальне плаття, то робити зачіску, то повторювати танцювальні па, то пригадувати уроки придворного етикету. Лише чай із булочками зміг вгамувати цей ураган в капелюшку.
Ллойд з самого ранку поїхав в Академію Арканум, пообіцявши повернутися вчасно. Скориставшись його відсутністю, я вирішила прийняти ванну, але приїхала майстриня з зачісок, пані Санс, і мені довелося поспішно готуватися.
— Ваш опікун просив прибрати пасма від обличчя і залишити локони розпущеними, — повідомила вона м’яким мелодійним голосом, дістаючи свої інструменти. — Сідайте, я миттю укладу вам волосся так, що всі позеленіють від заздрощів!
Нарешті, коли зачіска була готова, а Дорея застебнула на мені плаття, я ледь впізнала себе у дзеркалі.
— Красуня, — схлипнула Дорея, притискаючи кулачки до щік. — На балу від кавалерів не буде відбою!
Вона залишила мене одну, відправившись проводити пані Санс до виходу.
Я розглядала себе у дзеркалі з усіх боків, і приємне передчуття змішалося з легкою нервозністю у грудях.
— Сподіваюся, що сьогодні все буде як у казці, — мрійливо промовила я вголос. — Я зустріну прекрасного принца, і він забере мене у свій чарівний палац.
— Та чорта з два, — пролунала насмішкувата репліка Ллойда з боку дверей. — Для початку йому доведеться здолати вогнедихаючого дракона. І це ще нікому не вдавалося.