Глава 19. Передчуття балу

Дівчата збуджено переглянулися й синхронно захихотіли, підштовхуючи одна одну ліктями, а в мене всередині знову неприємно сіпнулося.
Яке мені діло до того, з ким опікун проводить свій час? Жодного. Отже, й реагувати на це не варто.
— А хтось уже бачив ту підопічну Ллойда? — зацікавлено протягнула брюнетка. — Що вона взагалі за особа?
— На балу й побачиш, — байдуже відгукнулася руда. — Хіба не все одно?
— Ви не розумієте, це ж конкуренція! — прошепотіла вона так тихо, що, однак, я все почула. — У нас і так кожен неодружений чоловік на вагу золота, а тут ще з глушини везуть! Нам це треба? Мені — точно ні!
Її подруги помітно напружилися, а мені стало огидно. У пансіонаті було суворо, але між вихованками панували нормальні, людські стосунки. А тут готові облити брудом, навіть не побачивши людину.
— Подивимось завтра, дівчата, — блондинка якось недобре всміхнулася. — Якщо що, тримайте піпетки з чорнилом напоготові. Ллойд, звісно, сильний у вогняній магії, але проти плям на обличчі й одязі своєї сільської дівки він нічого не вдіє. Та й вона швидко зрозуміє, на чию територію ступила.
Дорея різко відсунула стілець, почервонівши до коріння волосся.
— Йдемо, Мірандо, — скомандувала вона, підхоплюючи пакунки.
Я мовчки наслідувала її приклад, кусаючи губи від досади.
Проходячи повз столик пліткарок, Дорея раптом ніяково змахнула руками й завалилася на брюнетку, що сиділа ближче до проходу. Та заверещала, заметушилася, намагаючись скинути з себе кремезну монахиню, й зачепила невелику вазочку з квітами. Та одразу перекинулася. Вода розлилася по столу й закапала на сукні подруг. Вони схопилися з місць і заголосили, струшуючи з себе вологу.
— Ой, вибачте, — бурмотіла Дорея, хапаючись за все підряд. — Заради нашого всемогутнього Сонця, хай воно своїм світлом осяє ваш шлях.
Я схопила її за руку, витягла з верескливого клубка дівчат і ми блискавично покинули заклад, поки до нас не підійшов офіціант із вимогою відшкодувати збитки.
— Ти зробила це навмисно, — дорікнула я монахині, коли ми сховалися за рогом будівлі.
— Авжеж, — хихикнула вона, обмахуючись рукою. — Ти тільки уяви, що задумали ті змії — чорнило в піпетках! Повисмикувати б їм їхні ріденькі патли! Нічого, зустрінемося на балу — ще порахуємось!
Я приголомшено витріщилася на розбушовану Дорею. Такою спритністю, певно, не кожен королівський воєначальник міг похвалитися.
— Ти точно монахиня? — на всяк випадок уточнила я. — Надто вже ти активна для послідовниці миролюбного ордену Сонця.
Вона невдоволено стиснула губи, поправила сукню й чинно повела мене туди, де на нас мав чекати екіпаж.
Кучер сидів на лавці в парку, пив каву з паперового стаканчика й кришив слойку горобцям. Побачивши нас, він підхопився, віддав честь і кинувся вантажити покупки в багажний відсік.
Повернувшись додому, ми довго сиділи у вітальні серед коробок і паперових пакунків, дивлячись одна на одну.
— У нього є коханка! А як же моя репутація? — раптом вихопилося в мене. — А якщо й справді всі подумають, що я така сама, як мій опікун?
Монахиня махнула на мене рукою, даючи зрозуміти, щоб я замовкла:
— А ти тут до чого? Ну є коханка — і що з того? Він же не тягне її в дім, де поселив підопічну? Чоловік він неодружений, дивно чекати іншого. Краще й ми приготуємо чорнило в піпетках і будемо оборонятися!
— Не варто опускатися до їхнього рівня, — пробурмотіла я. — Будемо вище за це.
— Будь, — кивнула Дорея, — а я все-таки підготуюся.
У двері подзвонили. Я відчинила — і до дому влетіла схвильована пані Клотильда з мотком мережива в руках. Ледь привітавшись, вона обурено заявила, дивлячись на наші здивовані обличчя:
— Пошили для дівчини таку сукню! Як квіточка в ній буде! І що ви думаєте? Зранку вривається до мене ваш опікун і вимагає, цитую: «Усунути безсоромний виріз на грудях»! Та я зроду таких причіпок не чула! І хто мені це каже? Сам Ллойд, на якому клейма ніде ставити! Правду кажуть: найсуворіші ханжі виходять із гульвіс. Несiть сукню!
Дорея квапливо підхопилася й зникла в моїй кімнаті, а я провела Клотильду до вітальні.
— Пробачте, Мірандо, що я так спалахнула, — почала вона виправдовуватися, коли випила склянку води. — Я безмежно поважаю вашого опікуна! Але це ж плювок у душу! Я ніколи не шила нічого непристойного. У мене поважне ательє, я весь королівський двір одягаю!
Монахиня повернулася із сукнею й передала її Клотильді, яка відразу взялася до роботи.
Відійшовши до сходів, я сердито зашепотіла до Дореї, але вона раптом широко розплющила очі й замахала руками:
— Виходить, сам він ходить по всіляких сумнівних місцях, а мені наказує зробити сукню скромнішою? Своїй пані Сесилії, певно, таких зауважень не робить!
— Про що це ви тут шепочетесь? — пролунав за спиною низький голос Ллойда.