Глава 18. Кав’ярня чуток

— А чому? — діловито перепитала Дорея,  відсуваючи від себе порожню тарілку й приглядаючись до булочок на блюді.
— Бо, — відрізав Ллойд, — це лігво міських пліткарок. І я не хочу, щоб ви там наслухалися дурниць, які лише заб’ють вам голови.
Ми з монахинею переглянулися й синхронно закивали, демонструючи, що, звісно ж, усе зрозуміли.
Опікун подивився з підозрою, явно сумніваючись у нашій щирості, але нічого не сказав і поїхав до академії.
Ми з Дореєю, ледь не випереджаючи одна одну, кинулися до екіпажа, що чекав біля ґанку. Кучер із цікавістю спостерігав, як ми видираємося всередину, важко дихаючи й штовхаючись.
— Ми готові, пане, —  мовила монахиня, поправляючи косинку, що сповзла. — Будьте ласкаві, до міста!
За кілька годин ми стояли біля дверей головної кав’ярні, обтяжені пакунками й коробками, та зніяковіло переглядалися.
Крізь широкі вікна було видно модних відвідувачок і спритних офіціантів, які розносили щось апетитне.
— Я пообіцяла Ллойду, що слухатиму його, — засмучено сказала я, дивлячись на монахиню. — І що тепер робити?
— А я твоєму опікунові нічого не обіцяла, — твердо відповіла Дорея, витягаючи шию й розглядаючи людей усередині. — Тож я піду, а ти можеш постояти тут.
— Ти не можеш мене тут залишити, — обурилася я. — Ти ж моя компаньйонка!
— От я й складатиму тобі компанію, але всередині, — хитро підморгнула вона й штовхнула двері кав’ярні.
Мені не залишалося нічого іншого, як піти за нею. Сподіваюся, Ллойд про це не дізнається.
Сівши за столик біля дальнього вікна, я озирнулася. Усередині було затишно: клітчасті скатертини з оборками, м’які крісла, лампи з тканинними абажурами. Не дивно, що вільних місць майже не лишалося.
Офіціант з’явився безшумно, подаючи меню. З насолодою витягнувши ноги й розклавши довкола покупки, я поринула у вибір страв.
— Я вам кажу, дівчата, це головна сенсація сезону! — почувся збуджений дівочий голос, і за сусідній столик сіли три подруги. — Мама так і сказала: як Його Величність наважився доручити йому таку відповідальну справу? З його-то репутацією затятого ловеласа!
Я мимоволі прислухалася.
Та, що говорила, була невисокою, зі світло-рудими кучерями, елегантно вкладеними в модну зачіску. Її подруги — блондинка й брюнетка — жадібно ловили кожне слово.
Дорея, здавалося, не помічала нічого, окрім сторінки меню з переліком десертів.
— Зате він буде на балу! — захоплено сказала блондинка, так жваво махаючи руками, що численні браслети дзенькнули. — Він такий вродливий, дівчата!
— І що з того? — заперечила руда. — Він же не наречену собі шукати їде, а підопічну прилаштовувати!
Мене наче облили холодною водою. Це вони про мого опікуна? Я прикрила обличчя меню й уважно слухала далі.
— А раптом і собі когось уподобає? — мрійливо продовжила блондинка. — Попрошу кравчиню глибше зробити виріз. Про всяк випадок.
— У коханки до нього хочеш? — усміхнулася брюнетка. — А може, він свою підопічну вже… ну, ви розумієте.
Подруги гидко захихотіли, а мені захотілося провалитися крізь підлогу.
Доротея нарешті відірвалася від меню, прислухалася й прошепотіла:
— Це ж вони про Ллойда і про тебе? От безсоромні!
— А що то за підопічна в нього? — поцікавилася брюнетка. — Звідки вона взагалі взялася? І чому до неї так прихильний Його Величність?
Руденька нахилилася вперед і змовницьки, округливши очі, заговорила:
— Мама казала, що це якась сільська дівка. Її батько чимось відзначився при дворі, але помер. От король і вирішив допомогти сироті. Але, призначивши опікуном Ллойда, зробив їй ведмежу послугу. Хто ж її заміж візьме після нього? Хто повірить, що він її не чіпав?
— Підемо? — запропонувала Дорея. — Навіщо слухати ці гидоти?
Я кивнула, відчуваючи, як усередині закипає злість. Хотілося вилити на голови цих дуреп щось гаряче — бодай для науки.
— А може, й не чіпав! — заперечила блондинка. — Він же не з вулиці її підібрав, як кошеня, а за наказом короля опікується! Якщо видасть її заміж зіпсованою, Його Величність буде лютувати. Та й Ллойд не дурень, щоб так підставлятися.
— А ще я чула, — перебила її руденька, — що він уже тиждень не навідував пані Сесилію. Чи не пов’язано це з появою в нього підопічної?
А це ще хто? Я вже майже підвелася, щоб піти, але вирішила дослухати. І відразу отримала відповідь на своє невисловлене запитання.
— Дівчата, пані Сесилія… ну ж бо, подумайте! У неї заклад на Трактирній вулиці. З червоним ліхтарем на дверях, розумієте?
— І що з того? — розгублено протягнула брюнетка.
— Дурненька, — захихотіла руденька. — Там чоловічі розваги з непристойними дівчатами. Хоча сама вона в цьому не бере участі! Мріє, що Ллойд на ній одружиться. А він тримає її в коханках.