Глава 17. Підготовка до балу

Міранда відступала, поки не плюхнулася назад на диван. Тканина сукні здійнялася навколо, плавно осідаючи, немов пухка хмарка. Ллойд зупинився і пильно дивився на мене зверху вниз, трохи прикусив нижню губу, ніби оцінюючи, на що я готова, щоб він зійшов до мене зі своїх висот величі.
— І як саме? — поцікавилася я. — Як мені слід з вами спілкуватися, щоб не нарватися на чергові неприємності?
— Вже казав, — пропустив крізь зуби він. — Слухати мене беззаперечно! Не перечити! І точно не намагатися випробовувати на мені свої жіночі хитрощі.
— Що-о? — обурено вигукнула я, підскочила на ноги, але невдало наступила на поділ і знову впала на диван. — Які ще хитрощі я на вас випробовувала? Про що ви говорите?
— Такі, — передражнив він. — Це ти будеш кліпати  очима своїм кавалерам та надувати губки. А я, якщо пам’ятаєш, «майже батько». Тож, якщо хочеш, щоб усе залишалося так, припини негайно!
Повністю ненормальний. Як тільки королю спало на думку, що Ллойду можна доручати хоч якусь важливу справу? Тим більше піклування про іншу людину! Він і на хом’ячка в банці кричатиме!
Я притихла, вирішивши не сперечатися.
— Добре, — промовила я, розглядаючи вишитий візерунок на подолі. — Обіцяю слухатися вас і виконувати все, що ви казали. А ви обіцяйте не кричати на мене при кожній нагоді.
Я тихенько глянула, як він сідає в крісло і приймає задумливий вигляд.
— Бал через два дні, — раптом сказав він. — Завтра з Дореєю вирушайте по магазинах, щоб бути повністю готовими. Не хочу в день балу носитися крамницями й шукати шпильки, без яких вам не обійтися.
— А ви з нами не підете? — уточнила я. — Як опікун і все таке.
Він усміхнувся, і його очі пом’якшали.
— Буду зайнятий в академії, — відповів він. — А ви самі впораєтеся. Екіпаж дам, Дорея пригляне за тобою. Шофер відвезе на головну торгову вулицю міста, там далі розберетеся.
Ура, ми їдемо по магазинах! Ніколи там не була, але дівчата в пансіонаті шепталися, що там можна купити все наймодніше і дізнатися свіжі міські плітки.
— Дякую! — щиро сказала я, майже примружуючись від радості. — Ви чудовий опікун, правда!
Ллойд кивнув, не відводячи пильного погляду від мене. Трохи помовчавши, промовив:
— Сукня гарна. Але попрошу Клотильду дещо доопрацювати.
Ще одна хороша новина! Що з ним сталося, що він так швидко пом’якшав? Може, всього-на-всього треба було пообіцяти слухатися?
— Дякую, — ще раз сказала я. — Тоді піду спати, якщо ви не заперечуєте.
Він махнув рукою, даючи зрозуміти, що не заперечує.
Вже на порозі своєї кімнати я спохопилася: а як розстібати сукню?
Довелося повернутися. Ллойд уже був у кабінеті й щось швидко писав на папері. Побачивши мене, він незадоволено буркнув:
— Що ще?
— Розстебніть сукню, будь ласка, — попросила я, — мені не дотягнутися, а будити Дорею тільки заради цього не хочу.
Він раптово закинув голову, прикрив очі, стиснув кулаки до побілілих кісточок і тихо простогнав: «За що мені все це?»
Я навіть злякалася, що йому стало погано.
— Вам погано? — мій голос прозвучав тривожно. — Покликати когось?
Ллойд похитав головою, встав, обернув мене за плечі спиною до себе і, бурчачи під носа, взявся розстібати ґудзики. Випадково торкнувся моєї спини, чи мені здалося? Короткий дотик гарячих пальців змусив здригнутися від несподіванки.
— Дуже дякую, — збентежено пробурмотала я і вибігла з кабінету, підтримуючи сукню на грудях.
Наступного дня я прокинулася рано і пішла будити сонну Дорею. Не терпілося скоріше вибратися до міста. Монахиня охала та ахала, але збиралася спритно, ніби сама хотіла потрапити туди.
Я натягнула свою другу сукню, яку привезла з пансіонату: темно-синю, з вишивкою на грудях у вигляді маленьких білих квіточок. Особливо нею пишалася, бо поколювала пальці, сидячи над п’яльцями.
Дорея категорично відмовилася їхати без сніданку.
— Найважливіший прийом їжі, — повчально казала вона, тягнучи мене за руку до столової.
Поки ми смакували ранкову кашу, до нас завітав опікун. Привітавшись, залишив на столі мішечок із монетами й не втримався від напутньої промови:
— Дорея, прошу стежити, щоб усе було добре. Шофер чекатиме. Намагайтеся ніде не затримуватися і до п’ятої вечора вже бути вдома.
Ми з монахинею дружно кивнули, Ллойд уже майже пішов, але повернувся, ніби забув щось сказати:
— І ще. Якщо захочете перекусити, оберіть будь-який заклад, окрім головної кав’ярні. Туди вам не можна.