Глава 16. Неприступна Міранда

Ейден Ллойд. 

Вона сиділа на дивані переді мною, акуратно склавши на колінах свої маленькі ручки, немов школярка перед учителем. Наївний погляд зелених очей страшенно дратував, скручував нутрощі вузлом і манив до себе. Звідки ти тільки взялася така на мою голову? Питання було риторичне. Моя пропозиція допомогти їй перевдягнутися в нову сукню явно шокувало її. Очі розкрилися, наповнилися здивуванням і образою, губки задригалися в невдоволенні. Але вона стрималася, ввічливо відмовилася й втекла з коробкою у свою кімнату.
Скориставшись невеликим перепочинком, я зайшов у свій кабінет, зняв довгий піджак і розв’язав вузол краватки. Одним махом випив склянку води, сподіваючись охолодити внутрішній жар.
Задача була непроста. Його Величність, що тут скажеш. Лише виведи Міранду у світ — і на неї злетяться всі відомі мені мисливці на незайманих. Втомлюся відмахуватися.
— Пане Ллойд, — пролунав дзвінкий голосок із вітальні, — куди ви зникли?
Похнюпившися про себе, я повернувся, щоб виконувати «майже батьківські» обов’язки. Так, Клотильда постаралася! Сукня білого кольору, з рукавами-ліхтариками, щільним  корсажем і довгою пишною спідницею, поверх якої був нашитий шар напівпрозорої тканини світло-зеленого кольору. По краю вирізу й на оборках рукавів йшла вишивка складного узору. На талії широкий пояс того ж відтінку. На бал мені доведеться брати рушницю, аби відстрілювати особливо ретивих. Міранда стояла, закинувши руки за спину, дивно здригаючись.
— Непогано, — як можна байдуже повідомив я, — що ти там ховаєш?
— Я не ховаю, — вона сором’язливо опустила очі, — не змогла застебнути сукню на спині, а Дорея вже спить. Може, ви мені допоможете?
Чорт забирай, Міранда! Хто ж просить чоловіків про таке? Якщо це не чоловік, батько чи коханець… А, так, я ж «майже батько». Я швидко підійшов до неї, обернув її до себе спиною і, намагаючись не дивитися на ніжну шкіру спини, ривком почав застібати ґудзики. Декілька разів випадково торкнувся, і вона ледь помітно здригнулася. Закінчивши, я обернув її до себе лицем і прискіпливо оглянув. М-да. Корсаж облягав груди ще щільніше, піднявши їх так, що у вирізі проглянули ніжні півкруги. Гостро захотілося випити ще води, бажано холодної.
— Щось не так? — прошепотіла вона, тривожно заглядаючи мені в очі. — Ви так насупилися, ніби вам не подобається.
— Річ у тім, що подобається навіть занадто, — відповів я.
— Може, тобі на бал взяти з собою шаль? — запропонував я. Так, визначено, вона прикриє всі ці привабливі вигини, звільнивши мене та ще купу людей від непотрібного збудження.
— Шаль? — здивовано перепитала Міранда, витріщивши свої смарагдові очі. — На бал? Мені ж не вісімдесят років!
— Там може бути холодно, — не здавався я, — потім лікувати тебе від кашлю. Хто захоче собі хвору дружину?
Вона знову подивилася на мене з обуренням, але промовчала, стискаючи щелепи. Що сталося з її гострим язичком? Невже проковтнула? Я роздратовано сів у крісло і скомандував:
— Покрутися.
Вона слухняно пару разів плавно покрутилася, недовірливо глянувши на мене.
— Не шаль, — спало мені  на думку. — Накидка! З високим коміром, довгими рукавами та ґудзиками до самого низу!
Міранда сердито всілася на диван і вже не стрималася:
— Це називається пальто! А який сенс цієї сукні тоді? Я можу відразу ходити у формі пансіонату.
— Чудовий вибір, — ввічливо відповів я. — Повністю згоден.
— Ви ж самі казали, що я не знайду чоловіка, якщо буду в ньому ходити, — нагадала вона, трохи нахилившись уперед, через що груди у вирізі піднялися.
— Міранда, сядь прямо, ти ж порядна дівчина, а не розвалюйся, як доярка, — саркастично кинув я, дратуючись через власну гостру реакцію на цю дівчину. У чому проблема, Ейден? Треба буде вибратися до дівчат, а то збудження, як у підлітка з прищами.
У Міранди тремтіли губи: то від образи, то від злості. Дівчина з кігтиками — тільки відвернешся, як вона їх вдарить.
— Я хотіла сказати, — проговорила вона, випрямляючись і розгладжуючи поділ, — що дуже вдячна вам за все. Ви чудовий опікун! Добрий, щедрий, великодушний…
Слухаючи, як вона розливається солов’їним голосом, мені стало смішно.
— Не трудися, — перебив я, — маніпулювати чоловіками ти не вмієш, тож і не берися, звучить фальшиво. Будь-хто одразу тебе розкусить.
Вона спалахнула, зістрибнувши з дивана. Очі метали блискавки, ручки стиснулися в маленькі кулачки, груди важко підіймалися. Маленьке кошеня у бойовій стійці.
— Я хочу налагодити з вами контакт, — сердито заявила вона. — А ви поводитеся як невихований чолов'яга!
Я повільно встав і підійшов так близько, що вона здивовано відступила на два кроки назад.
— Так чому ж ти відразу не сказала, моя люба? Контакт зі мною треба налагоджувати зовсім іншим способом.