Глава 14. Межа дозволеного

Міранда Доусон
Опікун повернувся надвечір, коли я на килимі майже витоптала коло, відпрацьовуючи танцювальні па під наглядом Дореї.
Ллойд так гучно грюкнув дверима, що ми здригнулися, і злетів сходами з такою швидкістю, ніби за ним хтось гнався.
— Не в гуморі, — констатувала Дорея, провівши його поглядом. — Може, Його Величність сказав щось неприємне?
Я знизала плечима, сідаючи поруч із нею на диван. Невже король дослухався до дядька і мене відправлять жити до нього? Або ще гірше — змусять вийти заміж за кузена?
Ми сиділи, мов мишки, не знаючи, чого чекати, й час від часу обмінювалися тривожними поглядами.
За деякий час Ллойд спустився і, побачивши нас, дещо різко спитав:
— Пані, вечеря давно накрита, вам потрібно особливе запрошення?
— Ви сьогодні ввечері залишитеся вдома? — запитала Дорея. — Повечеряєте з нами?
Він похмуро кивнув і запрошувальним жестом вказав у бік їдальні.
— Ви чимось засмучені? — наважилася поцікавитися я, коли ми всі сіли за стіл. — Як минула зустріч з Його Величністю?
— Нормально, — відмахнувся опікун, але стиснув виделку так, що кісточки пальців побіліли. — Розкажіть краще, чим ви займалися. Які успіхи в підготовці до балу?
Дорея взяла слово на себе і з захопленням почала мене вихваляти, запевняючи, що в мене талант до вальсу й успіх мені гарантований. Я намагалася не показати, що її слова дещо далекі від правди, тому пильно вивчала картопляне пюре на тарілці.
— А ще, — натхненно продовжувала монахиня, підвівши очі до стелі, — так і бачу, як Міранда підкорює серця всіх кавалерів! І кожен присягається їй у коханні та пропонує руку й серце!
— Якщо в перший же вечір знайомства чоловік присягається в коханні, — сухо відповів Ллойд, — значить, хоче затягнути в ліжко.
Дорея кинула на нього докірливий погляд:
— Ну добре, не в той самий вечір! Міранда познайомиться з якимось чарівним молодим паном, який буде за нею залицятися й підкорить її серце. А потім уже й весілля.
— Але перед цим йому доведеться підкорити серце опікуна, як мінімум, — їдко мовив Ллойд, — щоб отримати можливість поспілкуватися з його підопічною.
Дорея хіхікнула, а я здивовано подивилася на опікуна:
— Зачекайте хвилинку! Головне, щоб потенційний наречений подобався мені, а не вам. Я не зможу з кимось познайомитися, якщо чоловікам спершу доведеться долати вас.
Ллойд похмуро глянув на мене з якимось загрозливим примруженням і з тими самими їдкими нотками в голосі протягнув:
— У цьому й полягає суть моєї роботи. Я маю підібрати тобі такого чоловіка, який зможе тебе забезпечити й захистити. А закохуватися в нього зовсім не обов’язково.
Обурення охопило мене. Виходить, я навіть ні з ким на балу не зможу поговорити без його дозволу? А якщо він там нікого не схвалить? Мені доведеться чекати до наступного року, поки проведуть новий бал?
— Мене влаштує той, — твердо заявила я, — кого я зможу покохати. Решта для мене неважлива! І ви не маєте права вирішувати, хто це буде!
Ллойд гнівно жбурнув серветку на стіл, стрімко підвівся й підійшов до мене, спершися на спинку мого стільця.
— Сестро Дореє, — солодким голосом мовив він, — прогуляйтеся десь із пів години, нам із Мірандою треба дещо обговорити. Наодинці!
Монахиня дивилася на нас круглими очима, в яких плескалося нерозуміння впереміш із жахом. Вона часто-часто закивала й кулею вилетіла з їдальні. Зрадниця!
Я спробувала підвестися, але Ллойд натиснув мені на плечі, утримуючи на місці.
— Бунт? — отруйно прошипів він мені на вухо. — Я не терплю бунтарів, люба!
— Це не мої проблеми, — пискнула я, не подумавши про наслідки.
— Ти сама — величезна проблема для мене, — його голос сочився холодом. — Ким ти себе уявила, що вирішила мені перечити?
Матінко Божа! Здається, я й справді переборщила. Треба було якось пом’якшити свої слова.
— Я нічого собі не уявляла, — голос тремтів, але відступати вже було пізно, — це ви перегинаєте палицю. Що поганого в тому, що я хочу зустріти кохання? Не можна ж дивитися на людей із погляду вигоди, як ви!
Його пальці боляче стиснули мої плечі, зминаючи тканину сукні. Ось тут уже стало по-справжньому страшно.
— Тоді ти просто дурна, — люто видихнув він. — Ти не знаєш чоловіків і навіть не уявляєш, на що ми готові піти, щоб заволодіти жінкою, яка сподобалася. А награвшись — із легкістю про неї забуваємо. Не будь наївною, Мірандо. І ніколи не смій кидати мені виклик!
Гірка образа кип’ятком розлилася тілом, а до очей підступили сльози.
— Ненавиджу вас! — вигукнула я, вирвалася з-під його рук і кинулася тікати.