Глава 8. Непрохані гості

Любі мої, я знову на зв’язку!
Моя довга відсутність була вимушеною, адже герої іноді живуть власним життям і не одразу відкривають мені свої таємниці. Дякую, що дочекалися мене з цього творчого затишшя. Я повертаюся з новими силами та ідеями, щоб продовжити нашу спільну подорож.
Готуйтеся, нова глава вже на підході!
Щиро ваша, Леді Анет

 — Ой-ой, — лише й спромоглася пробелькотіти я, незграбно соваючись у спробі звільнитися.

 Ллойд устиг провести рукою по вигину моєї спини, притискаючи до своїх грудей так, що відчувалися його напружені м’язи під сорочкою. 

Клотильда сплеснула руками: 

— Ну що ж ви так поспішаєте, Мірандо, хіба ж можна так! А якби ногу зламали? Довелося б не на бал іти, а сидіти вдома в гіпсі!

 — Відпустіть, — зажадала я, намагаючись і тканину на собі втримати, і відштовхнутися. 

— А під твоїм чорним мішком ховалася зовсім непогана фігурка, — нахабно прошепотів Ллойд, ковзаючи рукою по моєму боці.

 Дорея, та сама, яка мала стежити за моєю репутацією, чинно сиділа на дивані, жуючи булочку! Зрозумівши, що на її допомогу розраховувати не варто, я суворо прошипіла: 

— Це те саме, чого я також не повинна дозволяти кавалерам? Обирайте: ляпас чи я закричу?

 Він із посмішкою повільно поставив мене на підлогу, ковзнувши долонею по шиї та плечах. Його дотик наче залишив на шкірі вогняний слід, пославши хвилю мурашок. Я незграбно загорнулася в тканину, а Клотильда знову заходилася коло мене. 

— Пане Ллойд, вам краще піти, — мовила вона, простягаючи мені мою чорну сукню. Він не одразу почув її прохання, пропалюючи мене важким поглядом, але кравчиня повторила наполегливіше. Лише тоді він мовчки вийшов із вітальні.

Нарешті кравчині дали мені спокій та пішли, а я знесилено впала на диван поруч із Дореєю. Монахиня перебувала в благодушному настрої й усміхалася так широко, що щоки запросто могли тріснути. 

Ще б пак — ум’яти стільки булочок! 

— Тобі не здається пан Ллойд трохи дивним? — спитала я, задумливо розглядаючи візерунок на бордовому килимі. 

— Ні, — відповіла вона блаженно, — мені здається, що він найкращий опікун у світі! Турботливий, щедрий, а як його кухар готує — з розуму зійти можна! 

— А мені здалося, що він якось на мене дивиться, ніби й не опікун зовсім, — поскаржилася я. — Надто пильно. Дорея обурено замахала руками: 

— Та що ти, Мірандо, він просто знайомиться з тобою, ось і все. Я теж пильно роздивляюся і його, і дім, і свою кімнату… 

«І те, що кухар приготував», — подумки закінчила за неї я. 

— Він старається допомогти тобі вийти заміж за хорошу людину, поселив у своєму домі, замовив тобі вбрання! А ти невдячна, як усі діти, — припечатала Дорея з несхвальним поглядом.

 Грюкнули двері кабінету, і повз нас стрімко пройшов Ллойд, зав’язуючи візерунчасту шийку. 

— Пані, — він зупинився, побачивши нас, — я вас залишаю, заздалегідь бажаю вам доброї ночі. Повернуся пізно, на будинку магічний захист, тож спіть спокійно. 

— А куди ви йдете? — не втримавшись, поцікавилася я. Він хитро примружився й нахабно підморгнув: 

— Я йду в таке місце, де збираються чоловіки, щоб добре провести час. День був довгий, хочу викинути дещо, точніше, декого з голови, — він підморгнув мені ще раз. 

— Ви йдете до розпусних жінок? — невинним голоском поцікавилася Дорея. Я ошелешено подивилася на неї, а Ллойд розреготався. 

— Ваші знання мене дивують, сестро, — весело відповів він, — мабуть, до монастиря у вас було цікаве життя. Дорея зніяковіло опустила очі, а на її пухких щічках виступив рум’янець. Опікун не став заперечувати припущення монахині, лише ввічливо попрощався й пішов.

 Я намагалася розпитати Дорею, що їй відомо про заклади з розпусними жінками, але вона відмахувалася, кажучи, що порядним дівчатам не можна про таке думати. А опікунам таких дівчат можна відвідувати такі місця? Так і знала, що в нього ні сорому, ні совісті! 

Решту вечора ми провели кожна у своїй кімнаті. Я навіть наважилася прийняти ванну, поки Ллойда не було вдома. Завтра попрошу врізати замок на двері, що ведуть до його кімнати, щоб уникнути курйозних випадків. Заснула я миттєво, щойно голова торкнулася подушки. 

Наступного дня, одразу після сніданку, пролунав звук дверного дзвінка. Дорея відчинила, на порозі стояли двоє солідних чоловіків. Привітавшись, вони відштовхнули монахиню й безцеремонно зайшли до дому. 

— Хто ви такі? — заверещала Дорея. — На якій підставі? Сивочолий чоловік у дорогому костюмі зміряв її зверхнім поглядом і пихато промовив: 

— Мене звати Філіп Доусон, а це мій племінник Берт. Ми вчора листом повідомили про свій візит. Ейден Ллойд — опікун моєї двоюрідної племінниці, і я хочу негайно забрати її з цього гнізда пороку!