Глава 7. Претендент, шпилька та обійми

— І з чого б це раптом? — здивувалась я такій новині. — Після загибелі батьків жоден родич не виявляв до мене жодного інтересу, саме тому я й потрапила до пансіону. А варто було його покинути — одразу з’явились!

— Можливо, хочуть налагодити родинні зв’язки, — замислено протягнув Ллойд. — Хоча, чесно кажучи, слабо віриться. А ти як думаєш?

Я знизала плечима:

— Та не знаю навіть. Я погано пам’ятаю дядька з тіткою, мені ж тоді лише вісім було. А про якихось братів узагалі нічого не пам’ятаю!

— Яка у вас зворушлива родина, — з сарказмом кинув опікун. — Зворушливі сльози навертаються.

— Я не хочу заміж за якогось там троюрідного брата! — жалісно глянула я на Ллойда. — Я ж його ніколи не бачила і нічого про нього не знаю!

— Не хочеш — і не підеш, не бачу проблеми, — спокійно відповів він. — Тим паче скоро бал дебютанток. Там будуть неодружені молодики, які підшуковують собі наречених. Без варіантів не залишишся.

— А кузен? — нерішуче запитала я. — Він же завтра приїде…

— Ну то нехай приїжджає, — байдуже відповів Ллойд. — Подивимось, хто він такий і чого насправді хоче.

Раптом пролунав дзвінок у двері, і в дім увійшли кілька жінок із великими тюками в руках.

— Мірандо, це швачки з королівського ательє, — повідомив опікун, прямуючи до свого кабінету. — Через бал у них купа замовлень, але я був наполегливим. Тож і для тебе пошиють сукню.

Наступні дві години я простояла у вітальні на табуретці, оточена майстринями, які весело перемовлялися між собою. Побачивши мою пансіонську сукню, вони лише перезирнулися, підтиснувши губи. Найстарша, яка представилась Клотильдою, ввічливо запитала:

— Де ви знайшли таку «унікальну» річ?

Дізнавшись, що я виховувалась у пансіоні, вона аж засяяла: мовляв, це вже ніхто не носить, але вони пошиють для мене наймоднішу сукню, перед якою ніхто не встоїть.

Я, щиро кажучи, сумнівалась: там же будуть й інші дівчата, не я ж одна! Коли зняли мірки, попросили зняти мою сукню і почали діставати з тюків відрізи тканин. Я залишилась у тоненькій сорочці, а Дорея захоплено перебирала матеріали, радісно попискуючи. Клотильда знову заштовхала мене на табуретку й почала драпірувати тканину просто на мені.

— Треба визначити, який колір вам личить, — бурмотіла вона, закріплюючи тканину шпильками. — У вас гарний колір очей, його слід підкреслити.

Ще майже годину я стояла, не рухаючись, поки навколо мене метушились, мов колібрі, моторні швачки. В очах уже рябіло, ноги нили.

— О! Ось так і залишимо! — вигукнула Клотильда. — Пане Ллойде, прошу вас глянути!

— Може, не треба?.. — несміливо промимрила я, оцінюючи результат.

Тканину склали так, що вийшло глибоке декольте, а спина була відкрита. Я не була певна, що шпильки тримають міцно. Ллойд увійшов до вітальні, зупинився за крок від мене й склав руки на грудях. Його погляд ковзнув по мені знизу догори, не пропускаючи жодної деталі. Я почервоніла й спробувала прикрити відкриту частину грудей.

— Гарно. Дуже гарно, — прохрипів він, а очі його заблищали. — Але не для дебютантки. Треба щось ніжне, повітряне, щоб підкреслити її невинність. А це — скоріше для досвідченої кокетки, ніж для дівчини, яку ще сватають.

— Ви маєте рацію, пане Ллойде! — схвильовано підхопила Клотильда. — Ми все змінимо! Вона буде, мов ранкова троянда!

— Білизна теж знадобиться, — додав він, відверто роздивляючись мої ключиці. — Панчохи, сукні для прогулянок, домашній одяг…

— Звісно! — з ентузіазмом погодилась Клотильда, занотовуючи. — А білизна яка? Шовк, мереживо, для шлюбної ночі? Трусики, корсети? Панталончики знову в моді!

Я ледь не задихнулась від обурення. Що це за безсоромність? Не могла мені на вушко сказати, чи пошепки запитати? І чого це вона з ним усе узгоджує? А він лише розглядав мене з тим самим самовдоволеним виглядом, наче шматок м’яса на базарі! І чудово ж розумів, що мені незручно обговорювати такі речі при ньому!

— Усе, що ви сказали, Клотильдо, — майже замуркотів він. — І, звісно, я захочу глянути на готові речі.

— Раз ви все вирішили, то я, мабуть, піду, — твердо сказала я, намагаючись не заплутатись у складках.

Я спробувала підняти поділ, щоб зістрибнути з табуретки, але невдало потягнула тканину. Шпильки, які тримали її на грудях, вислизнули. Я схопилася за матерію, щоб не оголитися, але втратила рівновагу й з табуретки гепнулася просто в обійми Ллойда.