Розділ 10. Крихта правди 

Розплющивши одне око, Катерина збагнула, що вона знаходиться в шкільній лікарні. Білі стіни відбивали вранішнє сонячне проміння, а вікна відкривали красивий краєвид на дивний сад, в якому знаходилася золотава альтанка, сплетена з лози винограду. Сидячи на гілках дерев, птахи співали тихенькі пісні, а вітер розвіював їх по всій долині. 

  В голові промайнули слова Яри, через що дівчинка здригнулася, відчувши, як тіло все дужче приростає до ліжка:

  «Це поле бою, де шукають тих, хто в майбутньому зможе відновити баланс між Анґевісом та світом людей. Але жертва за це…»

 На диво, кімната була порожньою. За дверима зовсім не чулися радісні вигуки дітей, а серце ще дужче стискалося, згадуючи, як Таємна лабораторія забирала мрії у бідолашних чарівних істот. 

  Чи існувало місце гірше за це? 

  Чи й справді вона потрапила в лічену халепу, думаючи, що все навколо добре та яскраве? 

  Чи існує можливість втекти звідси? 

  Враз роздуми перервав жіночий голос, що долинав з-за дверей. Підвівшись, Катя збагнула, що її ноги не здаються мертвими, як раніше. Однак думати про це не було часу, бо до кімнати зайшла жінка, тримаючи декілька польових трав у своєму кошику. 

  В неї була дещо засмагла шкіра. На обличчі красувалися круглі металеві окуляри, а волосся було сріблястого відтінку. Одягнена в білий фартух та блідо-рожеву сукню, вона скидалася на бочку, хоча рухалася, як справжня качка, трохи кульгаючи. 

  Помітивши Катю, жінка посміхнулася, сівши на краєчок ліжка. 

  — Бачу, тобі вже краще, — лагідним голосом сказала медична сестра. — Твій друг вже зачекався твого пробудження, — жінка вказала рукою на сплячого Іґніса, чиє тіло було вкрите ліченими пов'язками. — Не будемо його поки турбувати. До речі, мене звати Олла Лей, і я людина, — тихіше додала вона. 

  — Людина?! — від здивування вигукнула Мрійниця, водночас радіючи, що з її товаришем усе добре. — Перепрошую, не хотіла налякати, — сказала дівчинка, помітивши знічене обличчя Олли. — Просто в цій академії не думала зустріти когось із звичайних людей. Чи не боїтеся ви часом…

  Катя потерла підборіддя, зовсім не знаючи, як правильно сказати, аби не образити інших. На щастя, пані Лей і без цього зрозуміла причину різкого мовчання. 

  — …інших міфічних істот? — піднявши одну брову, спитала Олла. 

  Від цього обличчя Каті ледь помітно налилося рум'янцем. Вона з дня пожежі бачила дивних істот, тож вони майже не лякали її, коли тільки прийшла до Анґевісу. Однак такій звичайній людині, як пані Лей інший світ здавався цілком природнім. 

  Вставши з ліжка, жінка попрямувала до вікна. 

  — Знаєш, люба, — почала вона, намагаючись приховати тремтіння, — Анґевіс вже з давніх-давен зазнає руйнування через слабку віру людства в чудеса. Задля відновлення балансу між світом людей та істот потрібні мрії. І їх потрібно занадто багато. 

  Мрійниця затамувала подих, боячись, що медична сестра вирішить, що розмова для маленької дівчинки немає ніякого сенсу. Тому відповіді на свої питання Катя так і не отримає. 

  Однак пані Лей навіть не думала зупинятися, зачаровано дивлячись на сад за вікном. 

​​​​​​

  — Спочатку цей баланс підтримував кристал Мрій. Але потім його сили стало недостатньо. Охорониця Арки Мрій, або ж мавка на ім'я Сибіла, вирішила допомогти з відновленням світового балансу. Тоді були створені вони… Крастери. 

  Катя ледь трималася, щоб не вибухнути з цікавості. 

  Глибоко видихнувши, пані Олла продовжила: 

  — Це були монстри, що мали збирати в дітей їхні мрії, збільшуючи бажання вірити в чудеса. Приходили вони переважно вночі. Однак… Раді Анґевісу не сподобалася ця ідея. Тож Крастери були знищені. Їх закували в кригу на Мертвій горі. Через деякий час на засіданні було вирішено, що основним підживленням цього світу стануть міфічні істоти, — жінка скривилася, поглянувши на обличчя Катерини, яке не виражало жодних емоцій. — Такі собі лузери, без яких мрії в більшій мірі не помруть. Просто зменшаться в кількості, от і все, — вона стиснула руку в кулак, стримуючи сльози. 

  — Через це поганих істот почали використовувати, як таке собі мастило для життя цього світу? — ледь чутно спитала Мрійниця, очікуючи, що це всього лише дивні припущення. 

  — Так, люба. Саме так, — відказала пані Лей, посуворівши. — З дитинства я могла бачити дивних створінь, як ти. Я не відношусь до Анґевісу, однак і не є на сто відсотків людиною. Тож мене вважають просто річчю, яка згодом також має померти. 

  В кімнаті стало дещо морозно, через що Катя ще дужче закуталася в ковдру. Натомість пані Олла продовжувала мовчки дивитися на стелю, ніби намагаючись там щось побачити. На мить її очі округлилися, а потім вона знову перетворилася на добру жінку, наче нічого й не сталося.