Розділ 9. В обіймах ворога

Не те, щоб ранок видався поганим. І не те, щоб взагалі чудовим. Сидячи на ліжку, Катерина потирала рукою свої оченятка, намагаючись зрозуміти звідкіля долинає цей бридкий звук, схожий на дзвіночок від поламаного мопеда! 

  Виявилося, що його власником була пані Дорфіль, а саме її закляття співучих дверей. Збожеволівши, вхід до кожної кімнати дівчаток утворював на собі великий рот, схожий на дупло. Двері пищали, кричали, намагалися навіть співати (але останнє в них зовсім не виходило). 

  Накривши голову подушкою, Яра вдавала, що спить, а Даяна почала кидати свої дорогоцінні підручники в злісних співаків. Але це, звісно, не допомогло. 

  Поглянувши на стіл, діти збагнули, що чарівним чином з'явилася і їхня форма академії. Це були темні піджаки з блакитними лампасами для Катеринки, з рожевими — для Даяни та сірими — для Яри. Чорні довгі спідниці та чобітки, які були зачищені до блиску, виглядали доволі непогано. 

  Узявши одяг до рук, Мрійниця помітила нашивку з гербом академії на жакеті. Це був малюнок кинджала, який обвивали колючі терни з суцвіттям троянд. Зверху виднілася золота корона, що зображувала владу. З самого низу виднілося декілька крапель крові. 

  «Що б вона значила?», — подумала до себе дівчина. 

  Біля головної форми лежали три вишиванки пісочних кольорів. Вони досягали самих ніг, а зверху були обшиті червоними нитками. На диво, взуття ніде не було. 

  — Тоді вдягнемо ці чобітки, — сказала Даяна, поглянувши на збентежених сусідок. — Я чула, що сьогодні буде заняття «Знахарства» від пані Каталеї. Ми маємо піти на Мертву гору, аби збирати польові трави на зілля. 

  Зітхнувши, Яра поглянула на годинник. Була тільки п'ята ранку, а вони вже прокинулися заради якихось безглуздих завдань! 

  — Чому гору називають Мертвою? — спитала Катя, спіймавши на собі здивований погляд сіроокої. 

  Хутко перевдягнувшись, дівчина рушила до Мрійниці, аби допомогти їй з волоссям, яке весело стирчало в різні боки. Сівши поряд на ліжко, вона взяла дерев'яний гребінець та почала розчісувати золотаві пасми. 

  — А ти не знаєш? — загадково спитала Яра. — На тій горі панує жахливий мороз, що може перетворити тебе на бурульку за лічені секунди. Однак саме на ній можна назбирати корисні трави для ліків. Деякі навіть отруйні, а деякі можуть створити зілля любові. Але про останнє можна забути, — злісно вигукнула дівчина. — За це жахливо карають! В додаток до всього навіщо комусь те безглузде кохання? 

  Кивнувши, Катя поглянула у вікно. Сонце і собі потроху сходило над горизонтом, освітлюючи нескінченні ліси навколо академії. Перші його промінчики пробивалися крізь товщу скла, намагаючись потрапити в кімнату. По небу пливли пухкенькі хмаринки, а за ними пролітали темні птахи. Один з круків приземлився на підвіконня. Здивовано поглянувши на дівчат, він лише каркнув та, махнувши крилами, зникнув за деревами. 

  Сівши на візочок, Катеринка відчула дивне поколювання в своїх ногах, однак звертати на нього увагу не було часу, бо злісні двері ще гічніше закричали, запрошуючи зібратися дітям в коридорі, в очікуванні нового навчального дня. 

  Пані Дорфіль, на диво, ніде не було. Натомість жінка з довгим хвилястим волоссям кольору деревини та зі скляними очима мовчки чекала, доки учні зберуться. Одягнена в хутряну безрукавку, прикрашену китицями та вишиту сорочку, вона здавалася дуже вродливою. Червона спідниця була підперезана багром, на ногах зовсім не виднілося взуття. Довгими нігтями вона тримала закручений посох зі старої деревини, яким постукувала по підлозі, намагаючись заспокоїти ґвалт, що за лічені секунди здійнявся навколо. 

  — Та вона ж сліпа! — нервово вигукнула Морана. — А я думала, що тут найчудовіша академія з усіх! 

  — І не кажи, — відказала Клаудія, з якою вже встигла познайомитися Хеллінс. — То учні без нормальних можливостей, то вчителі, — з цими словами дівчина поглянула на Мрійницю. 

  Пані Каталея хоч нічого й не бачила, однак мала чудовий слух. Покликавши дівчаток, жінка вказала посохом на старі наплічники, що лежали біля їхніх ніг. 

  — Ви збиратимете хмиз, поки інші, — викладачка повернула голову в бік Каті, — навчатимуться знахарству. 

  Клаудія та Морана злісно заревіли, розуміючи, що не побачать найцікавіше. 

  Посміхнувшись, пані Каталея продовжила: 

  — Але ви не навчитеся бути справжніми знахарями, якщо ходитимете у взутті. Ви маєте відчувати природу та поєднувати своє життя з нею.

  Здивувавшись, дівчатка зняли свої чобітки, залишивши їх біля кімнат. Поглянувши на свої голі ніжки, Мрійниця дещо скривилася. 

  — І який мені з цього сенс, якщо я не можу ходити? 

  У відповідь пані Каталея загадково підняла кутики губ догори, не відриваючи скляного погляду від її обличчя. 

  — То ти вважаєш, що не можеш, чи не хочеш ходити? — вона поплескала її по плечі, нахилившись трохи ближче до вушка Каті. — Все залежить від нашого бажання. Варто вірити в дива, а не покладатися на вироки лікарів. 

  Повернувшись до дітей, пані Каталея заплескала у долоні, привертаючи їхню увагу: 

  — Ви думаєте, що на цьому все завершено? Ні, ні, мої любі! В теплому одязі буде занадто спекотно в Мертвих горах. Тож залишимо непотрібні куртки в кімнатах та не будемо затримувати інших! Пан Алас вже давно чекає з хлопцями на вулиці.