Розділ 3. Теплі миті розмов

Оселя русалки дечим нагадувала палац, або ж величезний замок з якихось казок, про які Катя неодноразово читала в книжках. Це був двоповерховий будинок з невеличким садочком, що простягався по кам'яній доріжці, яку обрамляли лічені кущі у формі риб. Дерева стояли голяка, а їхнє золотаве й коричнево-червоне листя лежало навсібіч, утворюючи різнокольорові купки.

  Небо вже встигло затягнути пухкими хмарами, а сонце миттю заховалося за ними, через що на вуличці одразу потемніло. Зупинившись, Уляна поглянула на птахів, що кружляли небокраєм, мов знайшовши щось важливе у його межах. 

  Це ще дужче налякало її. 

  — Це поганий знак. — Прошепотіла Віла, зціпивши зуби. 

  Та Катеринка лише махнула рукою, наче відганяючи погані думки від подруги. На її обличчі засяяла усмішка, а блакитні очі заблищали, мов дорогоцінне каміння. 

  — А я обожнюю таку погоду! Та й, по правді кажучи, мені вже й самій цікаво поглянути на ту особливу академію, — сказала Мрійниця, поглянувши на будинок, стіни якого обвивали висохлі лози винограду. 

  З червоного димаря, на диво, не йшла пара, а це означало лише одне: Богдани немає вдома, і тому такий довгий шлях виявився цілком марним. Підійшовши до дзвіночка, прикрашеного червоним бантиком зі стрічки, що звисав на ланцюжку, Катя почала дзвонити у нього, при цьому гукаючи: 

  — Гей! Є хтось вдома? Відгукнися, Богдано! 

  Проте у відповідь лише кілька круків, що кружляли неподалік, весело закаркали, сівши на даху будинку. Це неабияк роздратувало Катеринку. Тож у відповідь вона показала їм язика, рушивши до Уляни, яка у той час набирала на телефоні номер русалки. 

  — Яка дивна дівчина, — прошепотів темнокрилий, сховавшись на покрівлі оселі. 

  Ледь помітно посміхнувшись, він поглянув на лист із запрошенням, підписаний золотавим почерком. Його масивні крила дечим нагадували темне небо, а очі сяяли, мов дорогоцінні смарагди. Чорний плащ приховував за собою різці від тяжкого життя, на які Фелікс вже не зважав. Його душа і без цього була занадто скалічена, аби думати про якісь невеличкі подряпини. 

  Дзвінко засміявшись, парубок махнув своїми крилами, впевнившись, що Катеринка з Уляною його не помітять. Круки миттю розлетілися в різні боки, залишивши самотнього перелесника спостерігати за танком листя на землі, що розліталося навсібіч. 

  — Монстр.., — прошепотів він, доторкнувшись до свого блідого, як молодий місяць, обличчя. — Навіть ці некрофаги мене бояться. 

  Його рука махнула в повітрі, утворивши невеличкий зелений вогник, що миттю згас, мов мара, розчинившись у просторі.

  — Він відчує те, що відчував я. Усі відчують, — прошепотів Фелікс, стримуючи сльози, що забриніли на його очах. Але ні, він не плакатиме. Перелесники не мають права на сум та любов. Вони жорстокі, от такий от висновок цього сюжету… 

  Богдана так і не відповіла. Розізлившись, Уля вже думала жбурнути той клятий телефон у кущі, але враз спинилася, помітивши, як з будинку вийшла руда дівчина, одягнена в теплий блакитний светр з малюнками оленів. Мугикаючи веселу пісеньку, русалка пішла до смітника та, викинувши пакет зі сміттям, вже думала повертатися додому, однак сталося не як гадалося. 

  — Зрадниця! — вигукнула Уляна, зі всією силою кинувши в подругу тільки-но підібрану із землі шишку. 

  Здивувавшись, Богдана зняла з вух свої зелені навушники. Роззираючись навкруги, вона намагалася знайти винуватця цієї бійки, але нікого не помітивши, рушила назад до будинку. 

  Обурившись, Віла закричала, привертаючи увагу. Через це Фелікс ледь не впав з даху, в останню мить схопившись за димар, аби не полетіти вниз. 

  — Божевільна! — прошепотів він, помітивши порваний рукав свого плащу. 

  — Богдано! Ми взагалі то до тебе прийшли! — вставши руки в боки, сказала Уля. 

  Поглянувши в бік садка, Богдана лише махнула рукою, помітивши своїх подруг:

  — О, дівчатка! А чого стоїте? — відказала русалка, запрошуючи до себе додому. — Ідіть вже! Бо холод несусвітній! 

  Ледь помітно посміхнувшись, Катя лише знизала плечима, рушивши на своєму візочку до оселі Богдани. Буркочучи собі під ніс, Уляна пошкандибала за нею. Зупинившись біля самого ґанку, вона поглянула на круків, що кружляли сірим небом, але нікого іншого не помітивши, голосно видихнула, зайшовши в будинок. 

  Трохи перелякавшись, Фелікс обмінявся поглядами з сусідньою вороною, що приземлилася прямісінько біля нього на даху. 

  — І як Катеринка взагалі їх терпить? 

  У відповідь птаха лише кивнула головою, ніби погоджуюсь зі словами парубка. 

  Через хвилину дівчата вже сиділи на м'якому дивані, укутані помаранчевим пледом з вишитими гарбузами. Поряд на столі в тарілці лежали різноманітні цукерки та печиво зі смаком шоколаду і горішків. Стіни прикрашали осінні пейзажі, а також картина з морем, про яке Богдана так довго мріяла.