Розділ 2. Чарівний мораторіум

Додому Катя прямувала в жахливому настрої. Подумати тільки! Його високість Фелікс таки повернувся, аби знов щось утнути. Якби ж то Мрійниця знала, що він замислив! Тоді змогла б завадити його планам. Але, натомість, вона взагалі навіть уявити не здатна, що коїться в його голові! 

  Дійшовши до будинку дідуся, що виглядав трохи гірше, аніж восени, дівчинка на мить зупинилася. Побілені стіни тепер виглядали не такими яскравими, як раніше. Біля самих сходів виднілися лічені рослини та будяки, що заважали їй кожного разу підійматися на своєму візку, щоб зайти в дім. В невеличкому садку дерева утратили свої кольори, а листя осипалось на землю, утворивши чарівну стежку жовтогарячого та помаранчевого відтінків. 

  — Все не таке, як раніше, — прошепотіла вона, засмутившись. 

  Після битви в Темному лісі — місці, яке населяють найлютіші міфічні істоти Анґевісу — Катеринка пообіцяла собі, що ні за яких обставин не стане знову використовувати вогонь. Вона не така, як її біологічний батько, і тому не буде жити, як Людина Мороку. 

  Як казала Богдана — русалка, що замінила дівчині старшу сестру, а також власниця невеличкого готелю «Анґевіс» — Люди Мороку, це істоти, що володіють стихією вогню. Зазвичай, вони жорстокі та дуже сильні. Їхні сили бувають неконтрольованими, тож більшість жителів чарівної країни тримаються від них якомога далі. До таких належать Фоко, а також Фелікс. Ну і, звичайно, Катя — наполовину мавка, наполовину перелесник. 

  Відкинувши погані думки, Мрійниця вже хотіла йти, але відчула, як вітерець навколо потроху збільшувався. Підіймаючи її світле волосся, він приємно лоскотав щічки, повертаючи минулий спокій. 

  Поглянувши вперед, дівчинка помітила, як рослини біля дерев'яного ґанку дивним чином відриваються з самим корінням, летючи куди подалі в кущі, а листя в садку розлітається навсібіч, зникаючи за дерев'яним парканом. 

  Невдовзі будинок виглядав, як раніше. Тільки здивована Катеринка не могла второпати, з яких причин природа їй допомагає. 

  Заплющивши очі, вона посміхнулася, тихо прошепотівши: 

  — Дякую. 

  Але її думки хутко перервав веселий та голосний дівочий голос: 

  — Я все розумію, пані мавко, проте дякувати маєте все ж вашій чарівній феї! 

  Поглянувши назад, вона помітила Уляну, яка стояла, склавши руки на грудях. Її волосся кольору пізнього осіннього каштану здавалося ще більш яскравим, аніж раніше, а очі блищали від задоволення, випромінюючи доброту та тепло. Тепер це була не просто учениця дев’ятого класу, а віла — гарна та приваблива дівчина з прозорими, мов у метелика, крилами, які поблискували на сонці різними барвами. Одразу згадавши її “особливість”, Катя перевела погляд на ніжки. І так, замість них тепер виднілися копита козеняти, що час від часу постукували по кам'яній доріжці біля будинку, наче відбиваючи ритм. 

  — Уля! — зраділа Мрійниця, обійнявши подругу. — Дякую, що допомогла тут усе поприбирати.

  Широко всміхнувшись, Віла лише махнула рукою, мовляв, то дрібниці. Але здивування не думало полишати золотоволоску.

  — Тільки чому ти перетворилася? Якщо хтось тебе помітить, то нам буде непереливки. Краще не забувай про Таємну лабораторію, — стишивши голос, додала Катеринка.

  Через згадку про неї, Уляна скривилася. Мрійниця добре пам'ятала її подругу — долю на ім'я Марія, яка не змогла втекти разом з ними з полону ворога, а тому перетворилася на Померлу мрію, або ж ту, котра втратила будь-які сподівання на краще. Катя й досі згадує її неживі сірі очі, що ніби кликали на допомогу… Скільки ще таких, як вона, в стінах лабораторії? Навіть без Олексія Олексійовича, якого після Вирішальної битви заточили в книзі Анґевісу, про яку дівчинка, на жаль, нічого не знає, полювання не завершилось. 

  — От через це я й прийшла сюди, — враз посерйознішала Уляна, відійшовши трохи вбік. Побачивши Сашка, який розглядав скриню для пошти біля паркану, Катерина зраділа. 

  Сплеснувши в долоні, її подруга утворила навколо себе невеличкий смерч, що немов танцював дивний танок. Через хвилину Віла майже повністю зникла серед невловимого торнадо. Вітер навколо тільки зростав, завиваючи тиху та одночасно приємну пісню, що викликала в серці теплі відчуття дитинства. Заплющивши очі, Катя забула про всі свої переживання та біди, а коли їх розплющила, то все враз заспокоїлося. Перед нею знову стояла весела дівчинка з двома хвостиками з довгого волосся та в яскравому светрі, що нагадував осіннє листя.

  — Моя магія… вона втрачає свої сили, — хрипким голосом прошепотіла Уляна, сівши на землю. 

  До неї відразу підбіг захеканий Сашко, але, махнувши рукою, Віла підвелася і кивнула в бік Мрійниці. 

  — А ще ми з Гаєм сьогодні отримали мораторіум, — помітивши спантеличення дівчинки, Уля глибоко видихнула, продовживши: — Сповільнювачі сил. Їх нам передали таємні радники. Як вони наголосили, з самого Міністерства педагогіки та освіти Анґевісу.

  Засунувши руку в кишеню, Віла дістала дивний шматочок камінцю кольору зоряного неба. Покрутивши його між пальцями, дівчина з усієї сили жбурнула річ у кущі, але та, наче за помахом чарівної палички, знову опинилася в її руці. «Ніби й не зникала», — подумала до себе Катя.