Розділ 1. Він повернувся!

~Історія міфічних істот може бути змінена, 

або містити не точну інформацію~

Будильник голосно задзвенів, сповіщаючи о сьомій годині ранку. Сонце настільки пекло у скроні, що бідна дівчинка взагалі не хотіла вставати. Її світле, трохи хвилясте від природи волосся вже досить довгими пасмами лежало на подушці, відпочиваючи від вихідних. 

  Літо швидко минуло, натомість осінь потроху наближалася до свого завершення. Хоч сонечко й дарувало сяйво з самого рання, але прохолода все ж перемагала у цій постійній боротьбі природи. 

  Катя лежала у ліжку, ховаючись під двома шарами ковдри, та це все одно не допомагало. Ноги настільки закоцюбли, що, напевно, перетворилися на дві крижинки. І це ще не була зима! 

  Підвівшись, вона прибрала з обличчя пасмо золотавого волосся, що аж прикипіло до її лоба. Очі майже нічого не бачили, але все ж руки змогли намацати щось м’якеньке та пухнасте поряд. 

  — От Іґніс, зрадник! — вигукнула дівчинка, погладивши кота по голівоньці. Натомість її любий товариш тільки голосно замуркотів, ледь помітно посміхнувшись. 

  На кінчику його хвоста з'явився крихітний вогник, що почав весело танцювати від отриманого задоволення. Мрійниця доторкнулася до нього пальцем, і тілом миттю розлилося тепло від чарівного ватрища, яке палало, збільшуючись в розмірі. 

  — От пощастило тобі! — засміялася Катя, спостерігаючи, як її друг продовжує муркотіти, лежачи на купі з двох рожевих ковдр. 

  Після зустрічі зі своїм біологічним батьком та власником цілої Долини Вогнів на ім'я Фоко дівчинка пройшла доволі довгий шлях, дізнавшись, що її рідний тато — Мрійник Денис, виявився для неї майже ніким… Та любити його вона не переставала ніколи, як і матір, яка назавжди покинула її в той лихий день пожежі. 

  Вогонь став для однієї самотньої дівчинки ворогом номер один. Катя обходить його десятою дорогою й донині. Боїться того, що є всередині неї. І навіть якщо це безглуздо, такою вона є насправді. Боягузкою. 

  Потроху перелізши у візочок, що, наче вартовий, стояв біля самого ліжка усю ніч, Мрійниця взулася в свої улюблені капці у вигляді зайченят — подарунок від однієї знайомої рудоволосої русалки. На столику біля ліжка дівчинку чекали навушники та крихітний помаранчево-зелений плеєр. Тож день обіцятиме бути хорошим.

  В своїй фірмовій, так би мовити, блакитній піжамі з ліченими жирафами прямує до кухні, де на неї споглядає своїми уявними очицями непочатий край роботи у вигляді брудного посуду від вчорашньої, похапцем зробленої вечері. 

  Ну, добренько. Мавка – охорониця лісу проти якихось там тарілочок. Тож перемога має бути за нею! 

  Руки хутенько малюють в повітрі півкола, і, наче з якоїсь казки про джина, вода вилітає з долонь, спрямовуючи свій струмінь на посуд. Бризки крапель весело розлітаються навсібіч, проте тарілки таки очищуються. 

  Наче диригент, Катеринка плавно водила руцями у повітрі, створюючи легкий чарівний вітерець. Хліб та сир і собі полетіли до столу, а за ними й чашка з кухлем молока від бабці Клари. 

  Фіранки самі собою відкрилися, а за ними було помітно помаранчево-червоний садок з купами листя на землі. Сонце, на жаль, вже встигло заховатися за пухкенькими, наче з солодкої вати, хмарами. Голі дерева торкалися своїми гілочками даху будинку, де розміщувалося горище. 

  На своєму візочку Мрійниця під'їхала до свого сніданку і, весело посміхнувшись, відкусила шматок бутерброду. М-м-м, смакота! Домашній сир та молоко від старої доброї корови Мелашки одразу підняли їй настрій, а всі погані думки покинули голову на деякий час. 

  Та не встигла вона знову зробити ковток молока, як з кишені штанців щось завібрувало. Лишенько! Тільки не телефон! 

  Чашка випала з рук і миттю полетіла на одяг, залишивши на кишені блакитної піжами величезний мокрий слід. 

  Мрійниця хутко потягнулася до телефону. 

  «Хоч би все було добре! Тільки б запрацювало!», — благала вона подумки.

  Та, на превеликий жаль, узявши річ до рук, помітила, що дзвінок різко урвався, і натомість екран почорнів. 

  Штани повністю промокли, а телефон виглядав так, наче побував у басейні давнього Єгипту. 

  — Але ще не все втрачено! Я можу висушити його за допомогою фену! — вигукнула дівчинка.

  Рушивши до ванної кімнати, Катя думала про те, щоб не запізнитися до школи. Лідія Семенівна завжди її захищає перед іншими вчителями, тож вона не має права її підводити. 

  У шухляді намагається щось знайти, кидаючи лічені речі на підлогу, проте успіхів у цьому мало. Фену ніде немає. Наче під землю провалився! 

  Але тут погляд приковує верхня поличка, що висить прямісінько біля вани.