Розділ 15

Лія : 

Вечірнє небо над «Анафемою» вперше було не затягнуте димом, а всіяне мільярдами зірок, які в Пеклі світилися м’яким ліловим світлом. Головна площа Академії була прикрашена не знаменами війни, а вогнями ілюзій, які створили Данте та Драко. Сотні студентів, викладачів та воїнів зібралися біля підніжжя великих сходів.

Я стояла на вершині, одягнена в сукню з чорного шовку, що переливалася фіолетовим, а за моєю спиною стояли вони — мої захисники та моя Рада.

Мій батько, Сатана, вийшов уперед. У його руках більше не було меча. Він тримав тонку корону, викувану зі срібла та обсидіану — точну копію тієї, що була зображена в його старій книзі.

— Сьогодні я передаю не просто владу, — голос Сатани прокотився площею, змушуючи всіх затамувати подих. — Я передаю надію. Моя донька, Лія Лебюк, довела, що сила демона — не в його здатності руйнувати, а в його здатності об'єднувати. Відтепер вона — ваша Королева.

Він повільно опустив корону на моє пряме волосся. Я відчула легкий холод металу і неймовірний приплив енергії Серця Світів, що тепер було вмонтоване в мій трон.

Я зробила крок уперед і подивилася на натовп.

— Я не обіцяю вам життя без труднощів, — почала я, і мій голос не тремтів. — Але я обіцяю вам світ, де кожного фамільяра поважають, де кожна ілюзія має значення і де ніхто не буде покинутий напризволяще. Пекло більше не буде місцем вигнання. Воно стане місцем сили.

Адалрик першим опустився на одне коліно, притиснувши руку до серця.

— За Королеву і за Пекло! — вигукнув він.

За ним опустився Таваріус, потім Драко, Данте і вся багатотисячна юрба. Це був момент, від якого перехоплювало подих.

Пізніше, коли офіційна частина закінчилася і почався великий бенкет, ми п’ятеро зібралися на самому верху Астрономічної вежі. Данте приніс той самий еліксир, про який мріяв, а Драко знову став маленькою змійкою, затишно вмостившись у мене на плечі.

— Знаєте, — сказав Адалрик, дивлячись на зірки. — Я ніколи не думав, що буду сидіти за одним столом із Таваріусом і не намагатимусь його придушити.

— Не звикай, брате, — усміхнувся Таваріус, відпиваючи з кубка. — Я все ще краще за тебе володію порталами.

— Але я краще танцюю, — вставив Данте, підморгнувши мені.

Я засміялася, відчуваючи неймовірне полегшення. Поруч зі мною були ті, хто пройшов крізь вогонь і Хаос.

— Ліє, — тихо звернувся до мене Таваріус, коли інші відійшли до перил. — Ми знаємо, що війна на кордонах ще не закінчена. І ми знаємо, що одного дня нам доведеться вирішувати, хто з нас стане твоїм королем.

Я подивилася на нього, потім на Адалрика, який обернувся на ці слова.

— Зараз мені не потрібен король, Таваріусе. Мені потрібні ви. Мої друзі. Моя Рада. А час... час у нас є. Ми тільки починаємо писати нашу історію.

Я підійшла до краю вежі. Десь там, за завісою світів, спала Надійка, охороняема лисичкою Мілою. А тут, у серці Пекла, починався новий світанок.

Я — Дія  Лебюк. Я — донька Сатани. Я — Королева, яка об'єднала Пекло. І це лише початок нашого магічного літопису.