Розділ 10

Лія : 

Дощ у моєму світі був не таким, як у Пеклі. Він не пік шкіру, а навпаки — приємно охолоджував, змиваючи з мене запах сірки та страху. Я стояла посеред знайомої вулиці, дивлячись на маленьку хвіртку нашого будинку.

— Тут… занадто тихо, — прошепотів Адалрик, з огидою дивлячись на свої руки, що намокали. Його сріблясте волосся прилипло до обличчя, а роги, які зазвичай сяяли золотом, тепер здавалися тьмяними. — Я відчуваю, як моя сила витікає крізь пальці. Цей світ душить магію.

— Це називається «спокій», Адалрику. Спробуй хоч раз не думати про війну, — відрізав Таваріус. Він тримався краще за інших, його чорні очі постійно сканували тіні. — Але він правий, Ліє. Ми тут вразливі. Треба діяти швидко.

Я підійшла до дверей і дістала ключ, який завжди ховала під горщиком із засохлою геранню. Руки тремтіли.

— Драко, ти відчуваєш артефакт? — запитала я, погладивши маленьку змійку на шиї.

Драко зісковзнув на землю і вмить став людиною. Його зелене волосся виглядало майже чорним у нічній темряві.

— Він десь тут, принцесо. Прямо під цим дахом. Але він запечатаний любов'ю твого батька, а не його люттю. Тому демони не можуть його почути… крім тебе.

Ми зайшли всередину. У будинку пахло ваніллю та старим папером — запахом мого дитинства. Данте з цікавістю провів пальцем по полиці з книгами.

— Твій батько читав це? — він підняв томик Шекспіра. — Неймовірно. Владика дев'яти кіл захоплювався людськими трагедіями. Тепер я розумію, чому він так відчайдушно хотів тебе сховати.

Я пройшла до кабінету батька. На великому дубовому столі лежала та сама «Магічна книга», про яку я пам'ятала з дитинства. Я завжди думала, що це просто казки, які він мені читав перед сном.

— Вона тут, — я торкнулася обкладинки.

Раптом вікно в кімнаті розлетілося на тисячу уламків. Холодний вітер увірвався всередину, приносячи з собою чорний дим. Хаос знайшов нас.

— Швидко за мене! — крикнув Адалрик, вихоплюючи меч, який у цьому світі став коротким і ледь світився.

Тіні почали згущуватися, набуваючи форми потворних істот без облич. Таваріус виступив уперед, його кулон на грудях спалахнув багряним.

— Вони прийшли за Серцем! Ліє, відкривай книгу! Тільки твоя кров може зняти печатку!

Я прикусила губу і притиснула палець до герба на обкладинці. Книга затремтіла, і замість сторінок з текстом усередині виявилося заглиблення, де лежав кристал, що пульсував теплим, рожевим світлом. Серце Світів.

— Це воно… — прошепотіла я, відчуваючи, як по тілу розливається неймовірна сила.

Але в ту ж мить одна з тіней Хаосу вдарила Адалрика, відкинувши його до стіни. Таваріус кинувся йому на допомогу, вперше ставши пліч-о-пліч із тим, кого називав ворогом.

— Ми не втримаємо їх довго! — крикнув Драко, відбиваючи атаки магічним щитом, що тріщав по швах. — Ліє, ти маєш об'єднати нас! Твоя сила королеви — це не тільки вогонь, це здатність вести за собою!

Я підняла кристал над головою.

— Адалрику! Таваріусе! Данте! Драко! Віддайте мені свою волю! Зараз ми не вороги, ми — захисники Пекла і Землі!

Я відчула, як чотири промені різної енергії — золотий, чорний, червоний і зелений — з’єдналися в кристалі. Світло стало настільки яскравим, що тіні Хаосу почали танути, зникаючи з болісним вереском.

Коли все затихло, ми стояли посеред розгромленого кабінету. Адалрик важко дихав, спираючись на стіл. Таваріус дивився на мене з повагою, якої я ніколи не бачила раніше.

— Ти зробила це, — тихо сказав він. — Ти об'єднала нас.

— Це лише початок, — я притиснула кристал до грудей. — Тепер нам треба повернутися. Тато чекає. І Пекло має дізнатися, що в нього є майбутня Королева.

Я подивилася на свій дім востаннє. Я більше не була просто Ляєю. Я була тією, хто повернеться в саме серце війни, щоб врятувати свою родину.