Розділ 9

Лія : 

Слова вісника все ще відлунювали в залі, наче похоронний дзвін. Поранений... Мій батько, якого я вважала непереможним богом, стікав кров’ю десь на межі світів.

Директор академії підвівся, і його тінь накрила половину зали.

— Всім залишатися на своїх місцях! Академія переходить у режим облоги!

Але я не могла просто сидіти. Я відчула, як Таваріус ловить мій погляд через увесь зал. Його обличчя було блідим, він ледь помітно хитнув головою в бік виходу. Він знав, що час настав.

Я непомітно вислизнула за колони, а Драко тінню слідував за мною. Ми зустрілися в тій самій оранжереї. Таваріус уже чекав там, нервово стискаючи кулон матері.

— Він програє, Ліє, — без передмов сказав Таваріус. — Твій батько поранений, бо Хаос знайшов те, чого йому бракує. Йому бракує «Серця Світів».

— Що це таке? — я відчула, як серце калатає об ребра.

— Це артефакт, який твій батько розділив на дві частини, коли закохався в твою матір, — додав Драко, виходячи з тіні. Його голос тремтів від напруги. — Одну частину він залишив тут, у Пеклі, а іншу... іншу він сховав у світі людей. У твоєму старому будинку.

— Тільки поєднавши обидві частини, можна закрити пролом у Хаосі й врятувати Сатану, — Таваріус зробив крок до мене, і в його очах більше не було тієї жорстокості, лише відчай. — Ліє, я можу відкрити портал зараз. Поки Директор зайнятий обороною. Ти маєш піти туди, знайти другу частину і повернутися.

— Ти хочеш, щоб я пішла сама? — я подивилася на нього, потім на Драко.

— Ти підеш не сама, — пролунав владний голос.

З тіні входу вийшов Адалрик, а за ним — Данте. Данте, який зазвичай усміхався, зараз був серйозним як ніколи.

— Ми всі підемо, — сказав Адалрик, зупиняючись поруч із Таваріусом. Вони подивилися один на одного — з ненавистю, але й з розумінням того, що іншого виходу немає. — Якщо Хаос переможе Сатану, Пекло паде наступним. А разом із ним і світ людей.

— Але портал нестабільний! — вигукнув Драко. — Він викине вас у світі людей, але повернутися буде майже неможливо без допомоги з того боку!

— Я ризикну, — я виступила вперед. — Це мій тато. І це мій дім.

Таваріус почав креслити на підлозі оранжереї символи своєю кров’ю. Повітря затріщало від статичної електрики. Простір почав рватися, відкриваючи вид на... звичайну затишну вулицю, де йшов дощ. Мій світ. Такий крихкий і такий далекий.

— Стрибай! — крикнув Таваріус, хапаючи мене за руку.

Адалрик схопив іншу мою руку, Данте штовхнув нас уперед, а Драко в останню мить перетворився на маленьку змійку, обвившись навколо моєї шиї.

Ми впали на вологий асфальт. Запах мокрого листя та бензину вдарив у ніс. Я була вдома. Але поруч зі мною стояли троє наймогутніших демонів Пекла, чиї роги й обладунки виглядали абсолютно дико посеред нічного передмістя.

— Тепер слухайте сюди, «принцесо» і ви, мої любі вороги, — процідив Таваріус, витираючи кров з обличчя. — У нас мало часу. Хаос відчує відкриття порталу. Якщо ми не знайдемо Серце до світанку, цей світ стане першим, що згорить.

Я подивилася на свій старий будинок, де у вікні все ще горіло нічне світло. Я повернулася, але зовсім не так, як мріяла.