Розділ 2

Лія : 

Перша ніч в академії «Анафема» була сповнена звуків, до яких я не звикла: віддаленого крику магічних істот та гудіння самої землі. Я стояла біля вікна своєї вежі, дивлячись на фіолетовий обрій.

— Гарний краєвид, чи не так? Але він ніколи не замінить земного неба, — пролунав знайомий голос із тіні балкона.

Я здригнулася. На перилах сидів Таваріус. Його чорне волосся зливалося з ніччю, а очі світилися небезпечним азартом.

— Як ти сюди потрапив? Адалрик сказав, що тут охорона... — я позадкувала.

— Охорона Адалрика стежить лише за тими, кого він вважає загрозою. А я вмію бути невидимим, — він легко зістрибнув на підлогу і підійшов до мене. — Ліє, я знаю, про що ти думаєш. Ти хочеш повернутися. Ти сумуєш за кавою, за дощем, який не пахне сіркою, за тишею.

— І що з того? Директор сказав, що портал закритий, поки тато на війні.

Таваріус нахилився ближче, його голос став солодким, як отрута.

— Директор бреше. Він лише пішак Сатани. Я можу відкрити портал. Тільки я один знаю стародавнє закляття крові, яке розірве межу між світами. Я поверну тебе додому за одну мить.

Я на мить завагалася. Дім... Це звучить так спокусливо. Але в пам'яті спливли слова з «Магічного літопису» мого батька, які я читала в дитинстві, не розуміючи їхнього змісту.

— Якщо портал відкриється без стабілізації... — почала я, згадуючи жахливі картинки. — Все перекинеться з ніг на голову.

Таваріус на мить завмер, його очі недобре блиснули.

— Це лише деталі, принцесо.

— Це не деталі! — мій голос зміцнів. — Якщо межа впаде, демони хлинуть у світ людей, а люди опиняться тут, посеред пекла й війни. Це буде катастрофа. Ти хочеш знищити обидва світи?

Таваріус випростався, його обличчя знову стало холодним і жорстоким. Його маска «друга» миттєво сповзла.

— Я хочу повернути те, що належить моєму роду. І якщо для цього доведеться змішати світи — нехай так і буде. А ти... ти або допоможеш мені своєю кров’ю добровільно, або я знайду інший спосіб.

Він розчинився в повітрі саме в ту мить, коли двері моїх покоїв розчинилися. На порозі стояв Драко. Його зелене волосся було розпатлане, а в руках він тримав стару книгу.

— Ліє, ти в порядку? — він швидко підійшов до мене, оглядаючи кімнату. Його зміїні зіниці розширилися. — Я відчуваю тут його запах. Запах зради.

— Він пропонував відкрити портал, Драко, — я вчепилася в його рукав. — Він хоче влаштувати кінець світу.

Драко опустив очі на книгу. Його голос був тихим, але твердим.

— Я знав, що він на це піде. Таваріус не зупиниться ні перед чим. Адалрик занадто гордий, щоб повірити в таку ницість, але ми з тобою маємо бути розумнішими. Якщо портал відкриється — людству кінець.

Він простягнув мені книгу.

— Твій батько залишив це для тебе. Це не просто книга, це ключ до захисту межі. Ти маєш навчитися користуватися своєю силою раніше, ніж Таваріус змусить тебе її віддати.

Я подивилася на обкладинку книги, де було викарбувано печатку моєї родини. Тепер я розуміла: я тут не тільки для того, щоб знайти чоловіка. Я тут, щоб не дати Пеклу поглинути Землю.