Пролог

Лія : 

Дощ заливав лобове скло, перетворюючи світ на розмиті тіні. Я, Лія, міцніше стиснула свою сумку. «Елітна академія Anathema» — так було написано в листі. Я мріяла про малювання, про спокійне студентське життя, але машина раптом звернула в старий тунель, де світло фар просто згасло, поглинуте абсолютною темрявою.

Коли авто зупинилося, двері відчинилися самі собою. Я вийшла назовні й заціпеніла. Замість міста — фіолетове небо, замість гуртожитку — готичний замок, що дихав стародавньою магією.

— Ти запізнилася, принцесо, — пролунав голос, холодний і величний.

З тіні вийшов хлопець. Сріблясте волосся, золоті очі й… роги. Чорні, гострі, вони робили його схожим на грішне божество. Адалрик.

— Хто ви? Де я?! — мій голос тремтів.

— Ти вдома, — він зробив крок до мене, вивчаючи, наче цінний трофей. — В академії для тих, у чиїх жилах тече вогонь. Ти — донька Сатани, Ліє. І я той, хто навчить тебе сили.

Я не вірила жодному слову. Це божевілля! Я розвернулася і кинулася навтіки, сподіваючись знайти шлях назад до тунелю.

Я бігла крізь сад, де квіти шепотіли моє ім’я, аж поки не наштовхнулася на когось дуже високого. Я закричала, але чиясь тепла долоня м’яко накрила мій рот.

— Тихіше, маленька пташко. Ти так тільки привернеш увагу хижаків, — прошепотів хлопець із дивними зміїними зіницями. Це був Драко. На відміну від Адалрика, від нього не йшло загрози. Його погляд був сумним і добрим. — Тікай праворуч, там менше варти.

Я кивнула і побігла далі, поки не вилетіла на терасу, де в кріслі, закинувши ноги на стіл, сидів він. Таваріус.

Він не встав. Він просто повільно повернув голову, і я побачила в його очах справжнє пекло. Він був жорстокішим за всіх, кого я бачила до цього.

— О, ще одна «принцеса» прибула, — виплюнув він це слово, ніби отруту. — Адалрик вже встиг налякати тебе своїми казками про велич? Не слухай його.

Таваріус підвівся і підійшов впритул. Його аура тиснула на плечі, змушуючи тремтіти. Але раптом його обличчя змінилося. Він нахилився до мого вуха і прошепотів зовсім іншим тоном — м’яким, майже співчутливим:

— Ти ж хочеш додому, правда? До людей? Я можу відкрити портал. Я можу повернути тебе в твоє затишне життя… якщо ти повіриш мені, а не цим монстрам.

Я затамувала подих. Він пропонував мені порятунок. Я ще не знала, що цей «рятівник» ненавидів мого батька і мріяв лише про одне — використати мою кров, щоб самому стати Королем Демонів.

— Досить! — владний голос розітнув повітря.

На сходах з’явився чоловік у чорній мантії, чия сила змусила навіть Таваріуса відступити. Директор.

— Таваріусе, залиш дівчину. Ліє, йди за мною. Настав час дізнатися правду про твого батька і про те, чому кожен у цій академії мріє про твою руку… або про твою смерть.

Я озирнулася. Адалрик дивився на мене з гордістю, Драко — зі співчуттям, а Таваріус… Таваріус ледь помітно підмигнув, ніби ми вже мали спільну таємницю.

Я ще не знала, що мій батько — Сатана. І я не знала, що Пекло — це місце, де найскладніше — це вибрати, кому віддати своє серце, коли кожен навколо хоче вкрасти твою душу.