Академічний борг почуттів

Глава 5

— Заходьте! — голосно покликав всіх одногрупників хлопець, ім’я якого Люсьєн так і не запам’ятала. Він тримав однією рукою двері відкритими, поки всі вони проходили під цією своєрідною аркою. — Сьогодні наш перший день у дорослому житті, панове. Кажуть, цей паб найкращий біля студмістечка. Ми то звісно з вами налопалися вже, то ж тут ми тільки для танців та гарного настрою. 

Та йому б не на журналістський факультет іти, а в естрадно-циркове. Такої тамади навіть на весіллі в одного з маминих родичів, на яке Люсьєн пощастило потрапити — не було. 

— Кажу тобі, ще трохи і його треба буде виносити, — прошепотіла на вухо дівчині Марія, хоча з того всього, вона не почула ні слова, через гучні вигуки молоді та музику, тому їй довелося перепитувати.

— Нам обов’язково було сюди йти? План же спочатку був інший…

— Так на озері ж ми були вже. А тут продовження… — дівчина говорила танцюючи, і час від часу поштурхувала Люсьєн, щоб і так теж почала рухатися.

 Але сама Люсьєн не хотіла ні танцювати, ні продовжувати знайомитися. Їй хотілося прийти уже у свою гуртожитську кімнату та просто лягти спати. У неї був довгий день, наповнений враженнями. Їх би переварити, а не заглушувати у цьому натовпі.

— Не знаю, — пробурмотіла все ж вона, але нова знайома її навряд чи почула, бо вже активно з кимось спілкувалася. Точніше сказати фліртувала, бо те, як вона вигиналася перед бідним хлопцем, важко було інакше назвати.

Озиратися на інших було ніяково, але й стояти майже біля входу — ще більше ніяково, тому вона зробила крок вперед, намагаючись пройти крізь купки людей та не зачепити їх. Завдання з зірочкою, так би мовити.

Її одногрупників тут було багато. Люсьєн не сподівалася, що всі ті, хто вже був з ними на озері, погодяться прийти сюди. Вона очікувала, що знайдеться бодай одна людина, яка скаже щось на кшталт: “Все, народ, я пішла додому” і Люсьєн би до неї приєдналася. Хто знав, що ніхто так не скаже?

Їй вручили якийсь стакан з яскраво жовтою рідиною, пахло дешевим, хімозним лимоном і ще незрозуміло чим. Дівчина не наважувалась навіть до губ піднести. Хто зна, що там було намішано, а її здоров’я було важливіше за думку людей, яких вона бачила вперше. 

— Я сподіваюся, ти не збираєшся це пити? — несподівано для неї, прозвучав чоловічий голос за спиною. Вона аж сіпнулася від того, наскільки близько він був. Трохи напою розлилося на підлогу, а дещо потрапило на її одяг, не критично, звісно, більше неприємно. 

Обернувшись на голос, вона ледь не застогнала, від розуміння, що той, від кого вона вдень намагалася втекти — наздогнав її, навіть не приклавши для цього жодних зусиль.

— Ти що тут робиш?

— Як знав, що ти тут будеш, — хмикнув хлопець, не відриваючи від дівчини свого пильного погляду. Мало того, що була у незнайомому, сумнівному місці так ще й з Богданом навпроти. 

Хлопець вихопив у неї з рук склянку і, не дивлячись, поставив її на найближчий столик. Люди, які сиділи за ним, лише здивовано переглянулися, але сцен влаштовувати не стали.

— Сама доля нас зводить, мармеладко! Тобі так не здається? — запитав він, зробивши крок до дівчини, а та, натомість — крок назад, упираючись в чиєсь вологе від спеки тіло, яке відразу же відреагувало на чужу близькість. Та не встиг горе-танцівник обвести руки навколо талії Люсьєн, як наштовхнувся на злий погляд Богдана. 

— Не називай мене так, — вперто наказала Люсьєн. 

На це прізвисько було накладено табу. Воно зачіпало в ній занадто багато всього, що сама дівчина бажала залишити похованим у минулому. Вона не хотіла повторення їхньої історії, саме тому відхаращувалася від нього як могла. Але це ж Макаренко, він ж як бульдозер, якщо надумав щось — не відступиться. 

— Якісь проблеми? — поцікавився Олег, який помітив, що їхній друг вже довгий час стоїть, розмовляючи з дівчиною, про яку, схоже, вони так багато говорили сьогодні. 

Внутрішня пліткарка всередині нього не могла пройти повз Макаренка, який так відверто, вперше за час, який вони знайомі, так липнув до когось. 

— Немає ніяких проблем, Олежа, — насуплено промовив Богдан, чіпляючи ремінець сумки Люсьєн, відповідаючи своєму другу. — Скажи нашим, що я не повернуся. 

І з цими словами потягнув дівчину геть.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше