Глава 1

Повертатись не круто. 

Повертатись в місто, в якому колись пережила свій персональний сезон пекла — те ще випробування. Але документи вже в деканаті, фото на студентському квитку образливо-жахливе, а половина батьківської родини заблокували її у всіх месенджерах через таке рішення. Однак зараз вони нічого не вдіють. Тепер Люсьєн — офіційно студентка місцевого університету.

І ще невідомо вдача це, чи покарання. Але сьогодні у дівчини саме той день, коли все починається спочатку.

Молоді люди групками пересувались територією університету, те й діло штовхаючи дівчину. Навіть зараз серед цього натовпу можна було зрозуміти, хто тільки вступив, а хто вже знає цей заклад, як свої п’ять пальців. Дехто розслаблено, не поспішаючи, направлявся в головний корпус, а дехто, навпаки, судомно шукав туди вхід. 

Люсьєн же поправила свій легкий рюкзак, вдихнула глибше і зробила крок вперед. За увесь час підготовки до навчального року, вона сподівалась лише на одне, що не зустріне нікого зі своєї минулої школи. 

Уже біля дверей головного корпусу, де збиралися всі студенти на урочисте “Вітаємо у великій родині університету”, Люсьєн, через власну неуважність, врізалася в дівчину попереду. Та просто різко загальмувала, а Люсьєн, звісно ж, ні. Однак, у своє виправдання, дівчина могла сказати тільки те, що навіть, якби вона й хотіла зупинитись, то в неї нічого б не вийшло. Той натовп, в якому вона перебувала, просто не дозволив би їй цього зробити. 

—  Ой, вибач! — вирвалось у неї, коли незнайомка обернулась. — Це випадковість. Я не хотіла, ті що позаду, на спину лізуть, от я й не встигла.

Дівчина заглянула за спину Люсьєн, після чого розтягнула губи у ввічливій посмішці, й промовила:

— Та нічого, я сама тут в такому ж становищі. В такі дні їх надто багато. Ти першокурсниця?

— Так, — кивнула їй Люсі, після чого відчула, як ця дівчина взяла її попід лікоть й потягнула за собою.

— Воно й видно. Ви завжди такі розгублені. Давай я проведу тебе туди, де зазвичай натовп не такий великий.

— Ти, схоже, тут добре орієнтуєшся. 

— Звісно, я цими коридорами вже третій рік ходжу, щось та встигла вивчити, — весело промовила вона. 

— Третій рік? — перепитала Люсьєн, намагаючись не наступити комусь на п’яту. — Це вражає.

— Ага, —  засміялась дівчина. —  Тут, головне, знайти, де роблять найкращу каву, і кого боятися в деканаті. Якщо це освоїш, то  диплом сам прийде. А, ну і ще кого зі студентів варто обходити десятими дорогами, але цих людей ти бачитимеш одразу. 

Вони протиснулись крізь натовп ближче до стін, біля яких пройти виявляється було й справді легше. Незнайомка й досі міцно тримала руку Люсьєн, ніби й справді боялась, що та загубиться. 

— І багато тут  таких, яких обходити треба?

— Ну, не багато, але вистачає. Ти сьогодні їх всіх точно побачиш. А ще у нас є одна компашка, так вони жодного заходу не пропускають. Он дивись, ось там, — дівчина протягнула руку в бік, показуючи Люсьєн на невелику групку людей. Вони й справді були гучними та привертали до себе увагу всіх  студентів. — Там така збірна солянка, що відразу й не зрозумієш хто є ким. Але те, що активісти, футболісти і баскетболісти разом з боксерами та танцюристами разом тусуються — це точно нонсенс.

Люсьєн слухняно повернула голову в напрямку, куди їй показала нова знайома. П’ятеро хлопців знаходились біля викладацького складу, привітно посміхаючись всім присутнім. 

— А вони красунчики, — подумки підмітила Люсьєн, пробігаючи по кожному з них своїм недосвідченим поглядом,  аж  доки не помітила того, хто стояв в самому кінці. 

— Макаренко?

— Де? А, крайній? Так, це Бодя, — підтвердила її здогадки Софія,  підійшовши аж надто близько до Люсьєн. — Ви знайомі?

Чи знайомі вони? Однозначно. От тільки Люсьєн планувала більше ніколи з ним не зустрічатись. Однак, видно, про її бажання ніхто не питав.

І чому вона була впевнена, що Макаренко поїхав вчитись у столицю, а не залишився у їхньому місті?

Вона відчула, як її серце забилось із шаленою швидкістю, а повітря наче стало не вистачати. Вона дивилась на того,  кому віддала своє серце в старшій школі і не знала чи витримає вона його близькість цього разу. 

— Ні, — чомусь похитала головою дівчина. — Ми не знайомі. 

Їй хотілось втекти, щоб не наштовхнутись на нього. І хоч дівчина розуміла, що в такому натовпі ймовірність їхньої зустрічі була, якщо не нульовою, то близькою до цього, але Богдан, ніби відчувши на собі чиюсь увагу, підняв свої карі очі на дівчат.

Всього на секунду Люсьєн відчула, ніби весь галас у загальному холі зник.

— Емм… —  вимовила Софія поруч з дівчиною. — А от вираз обличчя Макаренка говорить про те, що ви таки знайомі, подруго. 

Люсьєн, побачила, як сіпнувся хлопець,  а тому,  не знаючи, що відповісти, перепросила у Софії й кинулась навтьоки. Їй не варто було затримуватись, принаймні, таким був її теперішній план. Все одно нічого цікавого вона сьогодні не почує,  а подумати, як існувати з Макаренком в одному універі їй все ж вартувало. 

❤️❤️❤️