Розділ 12. Справжній, чистий дотик...

— Ти як?

Мовчання...

— Аню? Ти в порядку? — голос Аліси в слухавці був тихим, але сповненим такої щирої турботи, що Аня відчула, як клубок у горлі розв'язується. Це був зовсім інший тон, ніж той, до якого вона звикла від Саші чи навіть від своїх подруг.

— Так, — видихнула Аня, її голос був хрипким від стримуваних емоцій та холодного повітря. — Я біля Дніпра.

— Біля Дніпра? В таку годину? — в голосі Аліси прозвучало здивування, але одразу ж поступилося місцем розумінню. — Ти… ти там одна?

— Так, — знову підтвердила Аня. Їй не хотілося вдаватися в деталі, але відчувала, що Аліса вже все зрозуміла. — А ти де? Ти як? Русік… він нормально?

— Я відвела його додому. Він… відключився. Я запевнилася, що з ним усе гаразд, і тепер сиджу в нього на кухні, — Аліса замовкла на мить, немов збираючись з думками. — Аня, я… я дуже хвилювалася. Після того, як ти пішла…

Аня міцніше стиснула телефон. Вона відчула, як тепло розливається по її щоках. Турбота Аліси, її небажання залишати Русіка наодинці, її турбота про Аню – все це було таким новим, таким несподіваним. Вона згадала, як Саша ніколи б не хвилювався так щиро, як він би просто розсердився на її "примхи".

— Я… я мусила піти, Аліс, — нарешті промовила Аня, і голос її затремтів. Вона не могла стримати сліз, що вже давно підступали. — Я більше не могла. Він… він просто… — Вона замовкла, не в силі знайти слова. Відраза, сором, усвідомлення – все це перемішалося в ній.

— Я знаю, — м'яко сказала Аліса, і це "я знаю" було таким щирим, таким повним співчуття, що Аня відчула, як її починає трусити від емоцій. — Я бачила. І чула. І… я бачила, як ти на це реагувала.

— Я… я просто зрозуміла, — Аня схлипнула, дозволяючи сльозам вільно текти по щоках. — Я зрозуміла, що… що я себе обманювала. Всі ці роки. Що я… я не хотіла цього. Ніколи не хотіла. А робила… бо так треба було. Бо всі так роблять. Бо це ж "нормально".

Аліса мовчала, лише її тихе, розмірене дихання було чутно в трубці. Ця мовчанка не була ніяковою, вона була наповнена розумінням, немов Аліса дозволяла Ані вилити все, що накопичилося, не перебиваючи, не засуджуючи.

— І я… я… — Аня на мить завагалася, відчуваючи, як щоки починають горіти, але не зупинилася. Після тієї відвертості, після того поцілунку, приховувати щось було просто неможливо. — І той поцілунок… з тобою… він був… іншим. Він був… справжнім.

На тому кінці дроту знову запанувала тиша, але ця тиша була іншою – наповненою невагомою ніжністю, трепетом, що їх обох огортав.

— Аню… — голос Аліси був ледь чутним, майже шепотом, але в ньому відчувалася невідома раніше сила. — Я… я теж це відчула. Я не знаю, що це. Я ніколи такого не відчувала. І мені… мені не було страшно. Лише… дивно. І… добре.

Її останні слова були сказані з такою несміливістю, але з такою щирістю, що Аня відчула, як тепло розливається по її тілу, проганяючи нічний холод. Вона вже не плакала. Вона сиділа на камені біля Дніпра, вдивляючись у його темні води, і вперше за довгий час відчувала себе по-справжньому вільною.

— Я не знаю, що тепер буде, Аліс, — прошепотіла Аня.

— Я теж не знаю, — відповіла Аліса. — Але… ти не одна.

Тиша повернулася, але тепер вона була іншою. Це була тиша порозуміння, тиша двох душ, що знайшли одна одну в нічній темряві. Аня дивилася на Дніпро, на його вічну течію, і відчувала, як у ній народжується щось нове, щось справжнє.

Аня відчула, як її серце забилося швидше. Розмова біля Дніпра дала їй нову силу, наповнила рішучістю. Вона мусила йти до Аліси. Вона мусила відчути це знову, підтвердити, що те, що сталося, було справжнім. Вона підвелася з холодного каменю, її ноги були трохи затерплі, але в душі палахкотів вогонь.

Ніч вже відступала, віддаючи свої права світанку. Коли Аня йшла вулицями, що виводили її від річки, небо вже почало світлішати на сході, переливаючись від темно-синього до ніжно-рожевого, а потім і до золотавого. Схід сонця Аня зустріла вже на підході до будинків, що здавалися їй такими знайомими, але тепер зовсім іншими. Повітря було свіжим, прохолодним, з ледь вловимим запахом трав і ще несміливого ранкового вітру. Кожен крок був кроком до чогось нового, невивченого.

Вона швидко знайшла потрібний під'їзд Руслана. Її серце шалено калатало, коли вона натиснула на кнопку дзвінка. Двері майже одразу відчинилися, і на порозі стояла Аліса. Її волосся було трохи розпатлане, очі – втомлені, але сповнені такої сили та турботи, що Аня відчула, як її знову огортає це незнайоме, але таке бажане тепло.

Вони просто дивилися одна на одну. Слова були зайві. Їхні погляди були переповнені всім, що вони пережили цієї ночі: шоком від поцілунку, гіркотою усвідомлення, ніжністю нового відчуття. Мовчання, що запанувало між ними, не було ніяковим. Воно було густим, майже відчутним, сповненим тисячі несказаних слів, що пролітали між їхніми душами. Вони стояли на порозі, а світ навколо, здавалося, завмер, чекаючи їхнього наступного кроку.

Першою поворухнулася Аліса. Вона простягнула руку і взяла долоню Ані, її пальці були прохолодними, але дотик – таким ніжним і впевненим. Вона потягнула Аню за собою в квартиру, тихо причинивши за нею двері. Вони пройшли в кімнату, де спав Русік, і Аліса поглядом вказала на нього, посміхнувшись. Аня у відповідь кивнула, усміхнувшись ледь помітно. Вони пройшли на кухню, де панував м'який ранковий напівтемрява.

Аліса відпустила її руку, але одразу ж обережно обхопила її обличчя долонями. Її великі бурштинові очі були сповнені такої ніжності, такої рішучості, якої Аня раніше в них не помічала. Це була вже не та стримана, консервативна дівчина. Це була нова Аліса, що пробудила в собі внутрішній бунт проти всього, чого її вчили, проти всіх обмежень. Вона стала напористою, її погляд кликав до себе, її тіло подалося вперед.

Їхні губи знову зустрілися. Цього разу поцілунок не був несміливим. Він був сповнений жаги, бажання, усвідомлення. Губи Аліси були м'якими, але вимогливими, її поцілунок проникав глибоко, торкаючись не лише тіла, а й душі. І Аня… Аня в її руках відчувала себе цнотливою дівчиною, незважаючи на всі свої "досвіди" з Яриком і Сашею. Бо ніколи дотепер вона не займалася коханням. Лише грубим сексом, який був для неї обов'язком, а не бажанням. Лише використанням, а не близькістю. Зараз же вона відчувала ніжність, повагу, бажання її саму, а не просто її тіло.