Розділ 2. Кілька хвилин на збори

Саша, як завжди, швидко зібрався. Накинувши на себе спортивну куртку та схопивши телефон, він коротко кинув: "Я на вулицю, цигарку випалю, поки ти там", і зник за дверима кімнати, залишивши по собі ледь вловимий аромат тютюну. Аня чула, як він, спускаючись сходами, уже зідзвонювався з кимось із друзів, а потім, мабуть, приєднався до звичного гомону біля входу в гуртожиток, де завжди збиралася молодь, обмінюючись свіжими плітками та планами на вечір. Типовий Саша — вічний рух, вічна компанія, вічна потреба бути в центрі уваги.
Аня ж залишилася сама, і тиша кімнати, щойно наповнена його голосом, тепер здавалася оглушливою. Вона повільно підвелася з ліжка, відчуваючи, як важкі емоції тиснуть на груди. Пережитий біль від розмови, образа, що засіла глибоко в душі, і ця дивна суміш любові та розчарування… Все це клубком застрягло в горлі, не даючи дихати на повні груди. І попри все, попри його зраду, попри його звинувачення, вона все ще відчувала до нього нестримний потяг, якийсь магніт, що раз у раз притягував її назад. Наївне, справжнє, перше кохання, яке ще не знало, як відпустити.
Її погляд ковзнув до шафи, що стояла біля стіни, і зупинився на її вицвілих дверцятах, які служили імпровізованим дзеркалом. Косо поглядаючи на своє відображення, Аня почала роздягатися, дозволяючи Сашиній футболці мляво сповзти з її плечей і впасти додолу. Вона була не найпершою красунею універу, звісно ж, але й не страшко. Струнка, з витонченою, немов у лебідки, шиєю, що виходила з тендітної лінії ключиць. Кожен її рух був сповнений якоїсь вродженої, вишуканої грації, майже балетної постави, яка вирізняла її з-поміж інших. Довге світло-русяве волосся, що сягало аж до попереку, зараз було розпущене, і м’якими хвилями спадало по спині. Її тоненькі пальці піаністки, довгі та витончені, не мали потреби в яскравому манікюрі, бо були досконалі і без нього.
Її очі – великі, як у оленятка, були неймовірного ніжно-зеленого кольору, з ледь помітним оливковим переливом, і обрамлені довгими, природними віями, які не потребували туші. Вони були дзеркалом її душі – чистими, але зараз сповненими смутку. Звісно, мала вона і причини для комплексів, які з’явилися з віком та під впливом чужих поглядів. Її обличчя, наче мереживом, було вкрите дрібними чорними цятками та поодинокими вуграми, які час від часу вискакували на найнесподіваніших місцях. І шрам над бровою – хоч і побілів з роками, але, якщо придивитися, таки був помітним, нагадуючи про дитячі пригоди. Також Аня мала й незначну асиметрію на губах, але помітним ставав цей дефект лише тоді, коли дівчина широко-широко всміхалася – тоді правий кутик губ ніби косив сильно вправо, в той час як лівий залишався "нормальним". Це було наслідком похибки акушера, який, дістаючи її з лона матері, випадково затис новонародженій лицевий нерв.
Вона глибоко зітхнула. Звична компанія Саші, Бодик і Русік – це не місце для вишуканих нарядів. Це була причина одягнутися "як завжди", не вигадуючи крутецьких образів, не витрачаючи на це марний час. Все одно Саша не оцінить її зусиль, не помітить нічого, крім своїх власних планів.
Червона футболка з подовженим рукавом спала на думку як чудовий одяг для вересневого вечора – досить тепла, але не жарка. А коротка джинсові шорти – непоганий варіант, щоб не було спекотно, адже бабине літо ще було в розпалі, і денне тепло все ще просочувало вечірнє повітря. На ноги… Господи, та що-небудь… Вона дістала старенькі, але зручні кеди. Нормально. Най буде. Комфорт переважав над бажанням справити враження.
Останній погляд у дзеркало. Вона підтягнула футболку, розправила волосся.
— Ну, і що я казала? — прошепотіла вона своєму відображенню, намагаючись додати собі впевненості. — Нормально. Файно. Та взагалі відпад. І що він знайшов в тій миршавій Алісі? В мене он і талія яка, і сідниці ж які пружні… А волосся… Та він же як тільки я вивільняю волосся з хвостика чи гульки, просто падає до моїх ніг. Хм… Я таки ліпша. Він ще буде просити вибачення за все.
У її голосі звучала не так впевненість, як відчайдушна спроба переконати саму себе. Вона все ще трималася за цю надію, за цю ілюзію, що її кохання, її перевага, змусить Сашу розкаятися і повернутися до неї всім серцем. Із цими думками, сповненими суміші гіркоти та все ще палкого кохання, Аня відчинила двері кімнати, щоб приєднатися до нього і друзів, не знаючи, що цей вечір стане початком зовсім іншої історії.