82. Роки миру та злагоди.

  Свято тривало аж до світанку. Гості не поспішали розходитися навіть коли молоді покинули своє весілля. Лише під ранок настав час, коли всі втомлені, але задоволені і радісні почали розходитися по домівкам.

  Борей, Еірліс, Сет, Райхон, Тівуд і Кейта сиділи безсилі за столом. Сет на радощах від вчинку Бєлєнуса, кружив Райхон у танці годинами, друзі намагалися не відставати від пари. І ось зараз, коли свято минуло, а сонце майже зійшло не лишилося сил навіть розійтися по кімнатам. Або просто не хотілося:

  - Невже це все? Фомори у минулому, Морріган – ув’язнена, загроз немає. Невже ми роз’їдемося по різним краям і ніколи більше не зустрінемося? – запитала Еірліс.

  - Ми роз’їдемося, але все одно залишимося друзями на все життя і будемо бачитися, - промовив Тівуд.

    - Можливо не так часто, як хотілося. Але будемо, - промовив Сет.

   - Кейта подарувала мені зачіпку на пригоду, і я вже хотів покликати вас, та все відміняється, - зітхнув Тівуд.

   - Чого? Через Борея? – запитала Кейта.

   - Звісно ні! - відповів Тівуд, на що отримав недобрий погляд Борея. Планували вирушити у нову цікаву подорож без нього.

  - Коли я зайшов до храму Бєлєнуса, після того, що сталося з Сетом, мені здалося, що на стіні я побачив напис: «Не чіпай мого коня!».

  - Ахахах, це в дусі Бєлєнуса. А чому тільки здалося? – запитав Сет.

  - Тому, що я не розумію ті закарлючки, але чітко побачив напис. Напевно, слід послухатися. Сподіваюся, ми все одно будемо бачитися, - промовив Тівуд.

  - В мене є лише цей тиждень, перед коронацією, та все одно, у майбутньому нічого не завадить мені зустрітися з вами, - промовив Борей.

  Еірліс тулилася до нього так близько, охопивши хлопця руками, наче боялася втратити. Тому ведіння, яке раптово накрило хлопця, наче хвиля узбережжя, стало спільним. Він заборонив підглядати, але ж цього разу вона і не підгледіла.

***

  Серед просторої кімнати, залитої сонячними променями стояв стіл з різноманітними стравами. Дуже багато риби, та їжі, приготованої з морських мешканців і фруктів, яких у цій тропічній частині Трії було надмірно. У вікні відкривався пречудовий краєвид на пінний океан та жовто-гарячий пісок.

   - Відколи Головне Дерево перестало давати насіння? – запитала Райхон, ставлячи на стіл запечене м’ясо.

   - Відколи у ньому зникла потреба! Ти подивися як тепер живуть дріади! С того часу, як ваша родина живе усамітнено, поруч з таверною Насіма ви майже до нас не приходите! Майже у кожній хатинці у Лісі Дріад живе родина, діти народжуються звичайно, як у людей! – журила Кейта Райхон.

  - Ох ці колишні незримі! Не знаю добре це, чи погано. Зрештою, у місті дріад – Лудусі, все як було. Головне дерево дає насіння, – промовила Райхон.

  - Хіба ж лише незримі? Майстри з зеленим вихором на чолі також одружувалися на дріадах. Їх у Лісі доволі багато. І Хандію вони відбудували, вона гарніша за ту, що була. І більша, напевно втричі! Уявляєш, найстаріші дріади та ті, що останніми народилися від Головного Дерева вирішили піти у глухі ліси Трії і жити там відлюдно. Вони забрали останнє насіння, аби виростити з нього нове Головне Дерево! Звідки в них це? Вони вважають, що це не правильно «якшатися» з людьми, - розповідала Кейта.

  - Оце так! Ми чуємо новини від людей, та істот, але їхати кудись я не хочу. Тут затишно і спокійно! – відповіла Райхон

  - А тебе не лякають відвідувачі Насіма? Діти бавляться поруч, тобі не лячно? – запитала Кейта.

  - Моя сила нікуди не поділася, ніхто не посміє торкнутися хоч пальцем дітей! Вона вщухла і я нею не користуюся, та хіба ж про це потрібно комусь казати? І відвідувачі Насіма всі порядні, діти з ними навіть спілкуються. Їм до вподоби старий засмаглий дідуган, що розповідає їм цікаві історії, - сказала Райхон, - може тобі принести чогось?

  - Годі наді мною труситися! – промовила Кейта перекатуючись на стільці, намагаючись вибратися з-за столу. Величезний живіт заважав дівчині.

   - Мені здається, цього разу у вас народиться трійня! Ти така… велика! – промовила Райхон.

   У кімнату влетіли п’ятеро малих, що реготіли і кружляли навколо столу.

   - Лім, Сая! Грайте надворі! – намагаючись говорити строго промовила Кейта.

  Двійко малих з вогняно-червоним волоссям зупинилися і тихенько повернулися до дверей.

  - Зачекайте! – зупинила їх Райхон, - сідайте вже до столу.

  - Нар де батько? – запитала вона у найстаршого хлопця.

  - Вони з дядьком Тівудом рибалили, сказали скоро підійдуть, - промовив хлопчик, дуже схожий на Сета.

  - Мамо, а це правда, що до нас прийде сам король Айсії? – запитала найменша дівчинка.

  - Може і прийде, Чіа, але напевно я не знаю, - відповіла їй Райхон.

  - У нього є важливіші справи, ніж їхати, аж у саму Трію, аби побачити тебе! – промовив середній хлопчик, викривляючи обличчя.

  - Ти такий гидкий, Пірос! У короля Айсії є крилаті коні, якщо він забажає, то прибуде будь куди дуже швидко! А його дружина богиня вогню! – промовила малеча. Гарна дівчинка була схожа на фарфорову ляльку, така вона була тендітна та охайна. Її миленьке обличчя, нагадувало Райхон.