80. Новий бог, новий король.

   Сету допомогли підвестися, а Райхон замість того, щоб корити себе так, як зробила би колись, вирішила ніколи більше не користуватися магією Фоліанту. Цього разу їй пощастило, але наступного, якщо такий колись буде, на несподівану допомогу очікувати не варто.

  Тільки зараз можна було зважити наслідки бою з фоморами. Серед істот, яких вже почали збирати купами, знаходили і полеглих воїнів. Серед друзів Насіма також були втрати. Нажаль, дріади не всіх помічали вчасно, як і не до кожного могли дістатися. Добре було те, що поранених і скалічених було більше ніж померлих. Вони не втратили найцінніше – життя.

  Друзі трималися гуртом, а поруч збиралися воїни, що мали незначні поранення. Кейта та Райхон надавали їм допомогу, лікували подряпини і загоювали рани. Правителі Айссендтрії також були поруч. Після того, як мертвих ворогів зібрали в купи, тіла підпалили. Розшукали всіх живих, поранених віднесли у шпиталь , а померлих зібрали за мур міста, аби вціліли рідні змогли їх знайти. Ще було декілька важливих справ.

   - Люди, що вціліли після розорення поселень Айсії, обрали старостою Ерона. Твого батька, Борей, - промовила Аарен.

   - Вони повернуться до поселення і відбудують там містечко, - відповів хлопець.

   - Коли ти встиг поговорити з батьками? – запитала Еірліс.

   - Я з ними не говорив, це очевидно. Там залишилися померлі, яких потрібно поховати. Мій дід, дядьки. Не сподіваюся на це….та раптом хтось вижив, - сказав Борей.

  Всі замовкли, кожен розумів, що надії майже немає. Тишу порушила Аарен:

  - Перед початком бою я розіслала птахів у кожне поселення Айсії. Як єдина королева я хотіла дізнатися які з них вціліли, а яких більше не існує.

  - Це дуже мудре рішення, але якесь поспішне, - промовив Антар.

 - Розумію про що ти, Антаре. Та, на жаль, на відміну від вас, з мене ніяка войовниця, я намагалася бути корисною. І ще, я хотіла запитати про нового короля Айсії…. Птахи вже повернулися, разом із листами. Старости поселень, що лишилися, вписали ім’я того, кого вони хочуть бачити новим королем, - сказала Аарен.

  - А звідки ми дізнаємося, що це саме їхнє рішення? – запитав Тівуд.

  - У кожного поселення є печатка, якою користується староста. Вони крапають віск на офіційні листи і закріплюють печаткою, - відповіла Айгум усміхаючись. Неначе комусь могло прийти в голову підробляти печатку старости віддаленого поселення.  

  - Сету незручно стояти, - промовила Райхон.

  - Так, ходімо до залу, - запропонувала Оіхана, побачивши, як чоловік зніяковів.

  Тівуд з Бореєм допомогли Сету дістатися палацу Триєдності, у якому вже поралася Адріада Мейлія, та інші дріади. Вони розгорнули шпиталь на весь перший поверх. Ерон та Мара, Сая, Сільван, Сандур та Насім також допомагали пораненими. Лютас був у жахливому стані на підлозі поруч з Саєю. Пошматований чоловік ледве дихав. Більшість поранень дріади вилікували, та для більш дрібних потрібен був лише час.

   Побачивши Сета, Сільван допоміг засмученому хлопцю сісти:

   - Не переймайся, Сете, це ще не кінець. Життя продовжується. Я хоч і тесляр, та маю гарного друга-коваля. Зробить тобі ногу, ще кращу ніж була.

   - Я більше не зможу битися? – запитав він.

   - Що тобі завадить? Ти загубив свою зброю? Чи не маєш рук? – запитав Сандур, намагаючись підбадьорити хлопця.

   - Я втратив ногу! Я не зможу ухилятися, як раніше, - промовив Сет.

   - Дарма ти терзаєшся, подивись на мене Майстре! – чоловік підійшов тихо, і слухав мовчки всю розмову. Він задрав штанину вище коліна і приспустив халяву чобота, показуючи Сету металеву ногу, прикріплену шкіряними ременями.

  - Я хоч і не майстер Асасинів Кривавого Піску, та бився сьогодні із фоморами, як і вони, і залишився живим. А ця нога у мене вже чотири роки, маю думку, що впорався не лише завдяки везінню, - промовив чоловік.

   - Ебен втратив ногу, працюючи у лісі з одним недбалим чоловіком. Вони валили дерева, і через необережність іншого ногу розчавило. Коваль зробив ось це, - промовив Сільван, вказуючи на дуже легкий металевий виріб.

    - Легкий та міцний. Головне, що ти зараз тут і можеш трошечки себе пошкодувати. Але, лише сьогодні. Ти звикнеш, ти сильний чоловік! Людина звикає до будь чого, головне не занепасти духом, – Ебен поплескав Сета по плечу, та пішов. Його легка хода зовсім не вказувала на каліцтво. Сандур уважно подивився на хлопця і вирішив поділитися своїми міркуваннями:

   - Я прийняв ще одне важливе рішення. Ми у Руїнах Кривавого Піску дотримувалися певних правил і все життя своє присвячували мистецтву бою. Майстри повинні мати вибір – лишатися у Руїнах, чи жити звичайним життям, і для цього не обов’язково полишати цю справу. Я поговорю з майстрами і в нас буде ще один колір – зелений. Вихор зеленого кольору – майстри, що не полишаючи бойові мистецтва мають родину. Що ти скажеш на це Сете?

   Хлопець зрадів, бо вони з Тівудом вже давно міркували, що ж робити далі коли все скінчиться. Хлопці не хотіли полишати свої традиції, та задля того, щоб завести родину довелося би припинити бути майстром Асасинів Кривавого Піску, згідно з правилами Кривавих Руїн.