79. Військо світлих богів

   Стріли-блискавки зривалися зі зброї «Червоної Діви» одна за одною, та тіньовий вершник раз за разом увертався, розчиняючись у повітрі.

  - Кейто! Шукай де мерехтить! Ти побачиш його! – кричав Борей, що також кружляв у вихорі бою з мавпоподібним демоном.

  Супротивника Борея рясно нашпигували величезні бурульки. Синя кров пульсувала струмками, заливаючи білий сніг. Демонічна істота міцно трималася за життя. Увесь подряпаний, у червоно-синіх плямах крові, власної та чужої, хлопець продовжував боротися.

  Мерехтливе створіння несподівано наблизилося до Кейти, і дівчина ледве встигла ухилитися, почувши окрик Тівуда. Клинок вершника трохи зачепив обличчя, розсікаючи брів. Кривавий струмок крапав на її вії, заважаючи бачити і без того невловимого ворога.

  - Обережно! – Тівуд відкинув вершника повітрям. Удар об промерзлу землю був таким сильним, що примусив ворога набути людської форми. Спантеличений демон швидко скочив на ноги і клинки обранця та тіньового вершника зійшлися в танці. Кейта не втратила цю мить, незважаючи на кров, що дуже заважала, і почала випускати стрілу за стрілою, мружила очі, але не зупинялася, аж доки вершник не впав на сніг і вона не побачила що він вже не підійметься.

   Поряд точилися запеклі бої. Безліч фоморів билися з людьми і друзями Насіма. Кейта повернулася і побачила правителів Айссендтрії, які боролися поруч зі звичайними воїнами на рівних. Короля та королеву Сендтії, що били вогняну саламандру, вже поверженого нею і Тівудом вершника, парними клинками. Рішучими і врівноваженими рухами, так як вміють тільки видатні воїни. Рука Айгум була поранена, а на обличчі Азри запеклася кров, та це їм не заважало. Саме тому їх і обрали, бо вони були найкращими воїнами краю.

     З іншого боку Оіхана завзято разила одноручним мечем фоморів, вигукуючи підбадьорливі слова для себе і тих, хто бився поруч. Сильна і войовнича, сповнена люті і впевненості. А трохи подалі, разом з кам’яними велетнями, яких привів Насім, бився такий же кремезний, як і вони, Антар, король Трії. Тільки Аарен, маленька та тендітна, бігала десь по стіні і шепотіла щось лучникам. Всі знали, що королева Айсії чудовий стратег, але не войовниця, і жодне її слово зараз не було марним.

    Кейта мружилась і посміхалася, бо минулого разу вона не відчувала тієї єдності, що панувала на полі бою зараз. Портал, що відчинився поруч,  трохи збив дівчину з пантелику, вона направила свого лука на прохід в очікуванні чого завгодно.

   - Хей, опусти свою зброю войовниця, я прийшла з миром, - посміхнулася Райхон, - зараз я спантеличу нашого ворога! Райхон провела рукою поряд із пораненим обличчям подруги і те швидко загоїлося. Кейта здивовано спостерігала, стираючи запечену кров.

   Райхон підняла руку у який з’явилася товста книга і сміливо пішла до головного демона Потойбіччя крізь натовп фоморів і метушню бою. Сторінки Фоліанту Природної Смерті почали гортатися самі по собі, доки не зупинилися. Зелені вогники танцювали в її очах і коли вона почала говорити її чули всі, навіть голосніше, ніж Нергала.

   - Нергале, я щойно з Потойбіччя. І аби мої слова не були для тебе порожнім місцем, дай но мені свою правдиву палку, чи як там її, - Райхон йшла просто до демона, не боючись, що він її не стане слухати і вб’є. Військо істот розбігалося у різні боки, ніби відчуваючи її силу. Коли Райхон підійшла до демона той мовчки дав їй Скло Правди. Ніхто ще ніколи не бачив Верховного демона Потойбіччя таким розгубленим і здивованим.

  - Морріган більше не богиня Потойбіччя, вона ув’язнена. Віднині ти підкорюєшся Лодурру і твій новий господар хотів би тебе бачити просто зараз, - Райхон зробила, як вчив її бог вогню, відкрила портал позаду Нергала і проштовхнула його туди силою Фоліанту. Кислотне мерехтіння осіло на сніг і зникло разом із порталом.

   Нергал впав на площі Морріган, біля ніг Лодурра. Швидко згрупувався і став на одне коліно. Зовні він виказував покірність, але усередині горів від люті. Бог Вітру витяг його з майстерні силою і викинув у світ людей, а зараз якесь дівчисько, що володіє магією, проштовхнула його назад до Потойбіччя, наче штопану дитячу ляльку. Вони посміли робити з ним все що їм заманеться, та більше він не стане коритися, усі у Потойбіччі будуть підкорюватися лише йому, треба перетерпіти, стриматися. Райхон не брехала, Скло Правди було прозорим і ніяка магія у світі не може йому завадити почервоніти від брехні. Зараз він має намір стати головним у цьому місті і керувати від імені Лодурра. Верховний демон чудово знав, що молодий бог вогню непосидющий і невгамовний. Вогняний хлопець не в змозі довго всидіти на одному місті, а Нергал розумний і терплячий.  

  - Володарю, я прибув, як ви і забажали, - промовив він зціпивши зуби.

  - Ахахах, оце так Райхон. Саме так я і бажав. Нергале, віднині ти тут всім керуєш. Турбуй мене тільки коли щось трапиться неординарне і чудернацьке, те чого раніше не було ніколи, - бадьоро промовив Лодурр.

  - Тобто ніколи, - прошепотів демон.

***

    Коли Нергал зник у порталі і фомори втратили керування, почався розбрід. Демон подумки контролював все, що відбувалося на полі бою. Деякі істоти не мали змоги думати або мислити, відомі лише інстинктами, непідконтрольні нікому, вони почали тікати, деякі накинулися на тих хто був поруч. Вони жерли один одного, калічили. Дикий виск та ґвалт заглушив брязкіт зброї і військо світлих богів скористалося цією миттю. Сет з Тівудом та майстри Асасинів Кривавого Піску швидко вирізали істот зі своєї позиції. Еірліс шпурнула величезний вогняний шар у натовп фоморів, від чого вищання посильнішало вдвічі. Райхон лише зробила вимах рукою і фомори перед нею вмить впали мертвими. Так вона йшла, наче сама смерть, викошуючи клаптик за клаптиком.