78. Ув'язнення.

   Нергал повернувся і намагався вирушити у охайну хатинку, верхи на своїй істоті-грифоні, залишивши людей до наступного дня. Він хотів посіяти насіння сумнівів і подивитися чи проросте воно, та люди втомилися від очікування небезпеки.

  - Ми не станемо чекати  на ще один день! – вигукнув Борей.

  - Годі з нас, переб’ємо усіх фоморів! – промовив Сет, закликаючи до бою.

  Лучники дали залп зі стіни у натовп істот. Демони, що не очікували нападу, завищали. Почувши крики, Нергал повернув свого «скакуна». Тіньові вершники вирушили за ним. Глиби каміння, позаду фоморів розгорнулися і стали схожими на людей. Сильні і дужі вони вдарили по істотам ззаду, розчавивши декількох з одного удару. Розпочався бій.

  За спинами обранців з’явилося вогняне марево з якого вийшов Лодурр і його вірні слуги іфрити.

  - Що ти тут робиш? – запитала Райхон.

 - Як завжди, все що хочу! Мені потрібна твоя допомога. Якщо хочеш це зупинити ходімо зі мною, - Лодурр схопив нічого не розуміючу Райхон за руку і затягнув у портал. Сет встиг лише підбігти до марева, що розчинилося у повітрі.

 - Не відволікайся, Сете, - промовив Тівуд, розсікаючи фомора, який скористався моментом для нападу, - з вогняним розберемося потім.

   Льодові воїни завзято махали сокирами, майстри вишукано орудували парними клинками, лук Кейти не зупинявся. Блискавки летіли з нього одна за одною. Борей морозив істот, шпурляв у них шматки льоду, наштрикував їх на бурульки. Еірліс спалювала фоморів вщент, добре контролюючи свою силу, завдяки урокам брата. Але були і поранені, яких лікували дріади та Сая.

   Ця кривава мішанина примусила Нергала дістати з грудей камінець, який мав змінити все.  Кейта побачила це вчасно і поцілила в нього з великої відстані, як тільки демон узяв його пальцями. Камінець розлетівся на дрібні шматки.

    - Молодець! – промовив Борей.

   - Ще рано радіти, - промовила Еірліс. Дівчина заплющила очі і два стовпи вогню з’явилися на землі. Вони набирали форму. Кейта з жахом побачила двох створінь, схожих на Володаря Вогню, але значно менших у розмірах. Бій продовжувався…

***

   Райхон з Лодурром опинилися у Потойбіччі. У тому самому місці де знаходився коридор з в’язницею та виходами до різних кімнат. Іфрити швидко кудись зникли, перетворившись на два вогника, виконуючи волю господаря.  

  - Що ми тут робимо? – запитала Райхон.

  - Зупиняємо це божевілля, - промовив Лодурр.

  - Там б’ються мої друзі! Ми повинні бути там! – знервовано кричала дівчина.

  - Там йде черговий бій, один з багатьох можливих, а ми зараз тут зробимо так, аби їх більше ніколи не було! – Лодурр схопив Райхон за руки і трухнув так, ніби хотів аби дівчина отямилася, зрозуміла. Райхон розгублено дивилася на нього, не розуміючи, що може бути важливішим за життя друзів і людей.

  - Зрозумій, Намтар, Нергал, що далі? Прийде Керберос? Демонів безліч, і кожен з них хоче стати верховним. Кожен хоче вислужитися перед нею! Вона винна у всьому цьому безладі! Всі боги панують там де повинні, лише вона хоче панувати усюди! Зупинимо її, і все стане як було, колись. Настане рівновага, - пояснював Лодурр.

  - Чому ти це робиш? Ти ж не підтримуєш жодну зі сторін! Навіщо це тобі? – запитала Райхон.

  - Мені набридло дивитися на одне й те саме! Я знудився дивитися на одні й ті самі події, тільки з різними керуючими! Час застиг, наче комаха у бурштині. До того ж, я знаю що ти зробила для Морока, – відповів Лодурр.

  - Що? Тобі не байдуже на когось окрім себе? – посміхнулася дівчина, а Лодурр зніяковів.

   - То який твій план?

  - Я приведу її сюди, а далі все побачиш сама. Повір мені лише на одну хвилину, - просив Лодурр. Райхон недовірливо дивилася на нього.

   - Гаразд! Якщо не можеш, то я навчу тебе відкривати портали. Заплющ очі, уяви те місце куди ти хочеш переміститися. Відчуй свою силу у руці і проведи нею по повітрі. Уяви, що відкриваєш двері. Ось так, - Лодурр побачив, що у Райхон вийшло. Крізь марево він бачив сніг і запеклу бійку. Бог зробив жест рукою і марево зникло. Райхон навіть засмутилася, вона відчувала потребу бути зараз там, серед друзів, але чомусь все ще слухала Лодурра.

   - Дай мені хвилину і ти все побачиш, обіцяй мені, що не втечеш, - промовив він і дівчина погодилася.

***

   Морріган здивувала раптова поява сина:

  - Невже ти вирішив повернутися? – запитала вона.

  - Ще й не з пустими руками! На тебе очікує подарунок! Ходімо покажу, - кликав Лодурр.

  Морріган недовірливо підняла брова:

  - Раптово з’являєшся і кличеш кудись? Невже ти вважаєш мене настільки дурною?

  - Ти можеш перевірити мене, я привів Райхон. Відвести її одразу до тебе я не міг, вона би здогадалася. Тому я придумав вигадку, аби вона довірилася мені. То відвести тебе до неї, чи ти і далі залишишся тут з підозрами пити вино? – запитав Лодурр. І Морріган повільно прослідувала за ним.

   Райхон і справді стояла у червоному лавовому коридорі, чому Морріган невимовно зраділа.