76. Крах Айсії.

   Мара та Ерон отримали листа від Борея, який зараз разом з Еірліс перебував у Хартстоуні. Сокіл вже мав у їхньому домі своє місце і приносивши листа, завжди отримував їжу. Ось і зараз птах сидів на жердині і ласував м’ясом кролика, якого вполював Ерон.

   - Син просить нас вирушити до Хартстоуну, бо фомори йдуть на Айссендтрію, і почнуть вони з Айсії, - прочитав чоловік і похмурнів.

  Від слова фомори жінка зблідла і тремтячим голосом промовила:

  - Невже вони і справді прийдуть сюди? Якщо так, то треба попередити всіх у поселенні.

  - Якщо Борей так пише, то прийдуть. Хіба наш син хоч раз помилявся? – запитав Ерон.

  - Це мене і лякає, було би краще якщо б на цей раз він помилився.

  Зібравши найнеобхідніші речі, подружжя вийшло на двір. У Айсії, як завжди, лютувала зимова негода. Велетенські насипи снігу дуже ускладнювали пересування, та Ерон з Марою вже звикли до цього. Мешкаючи трохи осторонь від усіх, така погода зустрічала їх майже щодня. Подружжя неспішно спускалося згори у поселення, крізь заметіль, а сокіл слідував за ними.

  Припорошені снігом вони увійшли у будинок старости Кахіра, який сидів за столом у оточенні своїх чотирьох синів.

  - Батько! Борей надіслав листа. Фомори на чолі з демоном йдуть до Айсії. Він хоче аби ми вирушили до Хартстоуну. Там в оточенні стін нам буде зручніше оборонятися! – запально промовила Мара, яку через шлюб із Ероном не дуже поважали у родині, як і інших жінок.

   - Ахахахах, - розреготався Кахір, - а що далі? Казкові істоти захоплять наше поселення?

  Його сміх підхопили й кремезні брати Мари.

   - Ахахах, так, батько, фоморів не існує! – вигукнув один з них.

   - Ще скажіть, що Калех прийде до нас у гості! – промовив другий.

   - А точно, вони ж це вже казали! – і невігласи знов разом розреготалися, та Кахір не підтримав такі жарти. В Калех, на відміну від фоморів, він вірив.

   - А ну цить! Ще богиню розгніваєте, отримаєте повні пазухи лиха!

  - Батько, благаю, повір мені хоча би раз. Люди у небезпеці! Відправ хоча би жінок і дітей за стіни міста! – благала Мара.

   Побачивши рішучість дівчини, її мати, що тихенько приносила їжу чоловікам вибігла на двір і почала оббігати кожну хату. Надворі зібрався цілий натовп. Деякі з людей вибігали вже з речами та дітьми і першими, не очікуючи рішення старости, йшли до стін Хартстоуна.

  - Та не голосіть ви! – заспокоював натовп Кахір, - якщо якісь істоти прийдуть до нас у поселення, то ми дамо їм бій!

    - Так, батько, дамо їм відсіч!

    - Ми дужі і сильні і нас не перемогти!

  - На кожного дужого і сильного є ще сильніший! – припинив мовчати Ерон, - ми навіть не уявляємо, що то за потвори такі. Не можна покладатися лише на свою силу і вміння, треба ще й думати, а відбиватися від будь якого противника краще разом і зі зручного місця. Саме тому ми йдемо до Хартстоуна! Якщо хтось бажає, то рушайте з нами, а як ні, то нехай Калех вам допоможе.

  Чоловік не став очікувати на рішення Кахіра. Він розумів, що староста не вірить в існування цих створінь, він не послухає Мару. Все через те, що Айсія дуже віддалена і незвичне траплялося тут не часто, а старий невіглас не помітив би, навіть якщо би Калех кидала перед ним своє каміння. Магія увійшла в його життя дуже пізно. Він знав, що незвичне існує, але фоморів вважав старою казкою з легенд.

   Лише невелика купка людей пішла із Марою та Ероном, деякі відправили своїх жінок та дітей, а самі залишилися.

   - Хай йдуть! Лишають свої домівки, справи, посидять трохи і повернуться, - промовив Кахір.

  - А якщо вони праві? – запитав хтось із тих хто лишився у поселенні.

  - Тоді ми будемо битися! І мені байдуже, що там за чорти, - відповів староста.

***

  Крики і ґвалт наповнювали повітря. Тіньові вершники на вогняних саламандрах проносилися між будинками, підпалюючи їх. Невідомі істоти, яких місцеві жителі не уявляли навіть у кошмарах, бігали, ходили, повзали у поселенні, що знаходилося поруч із узбережжям.

   Пообіді ця армія жахів просто вийшла із води, а слідом за ними прилетіли тіньові вершники і крилаті створіння, що несли на собі мавпоподібних демонів. Нергал верхи на невідомій істоті, схожій на грифона, насолоджувався цим розбродом.

   Ніхто не встиг втекти, та й бігти вже було запізно. За декілька годин армія фоморів знищила поселення вщент. Ніхто не вижив, та не встиг попередити інших. Кожне з таких поселень знаходилося дуже віддалено одне від одного, то  ж навіть голосні крики помираючих людей лунали в нікуди.

  Тільки дим від пожеж, які спалахували після «візиту» створінь, був сигналом того, що в Айсії щось відбувається.

  - Староста! – влетів у дім Кахіра вартовий, - там щось горить у сусідньому поселенні й далі!

  - Виходить він був правий! Готуємося до бою! – озвучив староста, єдине на його думку рішення.

  - Навіщо безцільно вмирати, ми ще встигнемо втекти?! – промовила дружина Кахіра, мати Мари.