71. Найбільший скарб.

  - Щось не подобається він мені, спалив чужий сарай і навіть не вибачився, а господарі бояться навіть зойкнути. Чутки ширяться швидко, всі вже знають, що він бог, - тихо сказала Райхон Борею, спостерігаючи за юним богом вогню, що навчав Еірліс. Дівчина дивилася на завжди веселого, усміхненого хлопця, і бачила щось лихе.

  - Не дивно, мені також він неприємний. Син найдобрішого бога і найлихішої богині, його уявлення про добре та погане якесь… схиблене, - Борей також вважав хлопця дивним. Він використовував своїх служок-іфритів, як живі мішені, не шкодуючи, без жалю. Він руйнував, не думаючи про наслідки. Молодий бог міг за мить спалити чиюсь хазяйську споруду, говорячи, що це звичайний, нікому не потрібний, старий сарай, а господарі, боючись божого гніву, мовчали. Така нерозважлива поведінка злила Борея. Обранець майже ненавидів вогняного хлопця за ці вчинки. Його розум затьмарили особисті почуття, і щось усередині Борея гучно закликало не довіряти брату Еірліс. Розум підказував, що бог вогню занадто запальний і емоційний, він небезпечний, наче запалений сірник біля сухого стогу сіна. А тим сіном були всі люди, що жили поруч.  

  Під хмарами літав сокіл, той самий, за допомогою якого Борей листувався з батьками. Граційно кружляючи по небу, він описував широкі круги, подекуди видаючи короткі спокійні крики. За час, що птах провів поруч, Борей став йому справжнім господарем. Червоний яструб зірвався з рук брата Еірліс і швидко звився в повітря, наздоганяючи свою жертву. Та Райхон відбила цю раптову атаку кислотним зеленим вороном. Її очі палали злобою, зелені вогні танцювали в них, вона повернула голову до молодого бога вогню і голосно сказала йому декілька слів незрозумілою мовою:

  - No avos cameo vivos!

  - Ma nesto bes wase! - відповів він їй так само і посміхнувся.

  - Що вони кажуть? – запитала Еірліс Борея, який гнівним поглядом бурив діру у вогняному хлопцеві.

  - Райхон попередила його, щоб не смів торкатися живого своїм вогнем, а той відповів – я роблю те, що бажаю, - відповів хлопець, продовжуючи свердлити поглядом бога вогню.

  - Ахахах, ой ви такі серйозні! Та заспокойтеся вже! Не вбив би я вашого птаха, я ж розумію як він його обожнює, - миттєво змінився в обличчі бог вогню, киваючи на Борея. Уважний погляд злих очей, якими він дивився на Райхон, змінився на звичайний, веселий. Ця раптова зміна настроїв непокоїла усіх.

  - Твоє уявлення про життя якесь дивне. Ти вважаєш, що потрібно берегти лише життя тих, кого ти знаєш, або любиш, і тих кого знають і люблять вони, але це не так. Будь яке життя цінне, будь яке життя важливе. Життя – це найбільший скарб, що потрібно берегти. Якщо ти вважаєш ось так, тоді знай – всі тварини мої друзі, мої товариші, торкнешся будь кого з них – вважай знайшов собі ворога, - промовив Борей, повернувся і пішов геть.

   Еірліс спочатку стояла розгублена, думаючи, що ж їй робити далі, а потім побігла слідом за Бореєм.

   - Ти палиш чужі споруди, не думаючи. Ти намагався вбити сокола Борея, що далі? Ти вб’єш когось із наших друзів, чи почнеш з незнайомих людей? Невже ти справді вважаєш це жартами? – Райхон з огидою подивилася на бога і пішла слідом за друзями, так і не дочекавшись на відповіді.

   - То ось яка ваша подяка?! Я намагався навчити сестру контролювати свою силу, живі мішені лише для того, щоб вона не шкодила їм, а та халупа, то взагалі випадковість. Я не знав, що то чийсь сарай, - кричав молодий бог вогню услід.

   - Ахахах, ось так завжди – ти допомагаєш їм, а вони ще й сварять тебе за якийсь сарай! Природа людей! Можливо Морріган все ж таки в чомусь права?

  - Вони сварять тебе не через споруду, а через твою поведінку, через те, що ти не замислюєшся над тим, що не твоє не треба чіпати, що хтось доклав купу зусиль, аби збудувати той сарай. Але ти навіть не подумав про це. Зараз ти міг вбити живу істоту, тварину, що носить листи від сина батькам, робить гарну справу. Та навіть не в тому річ, що цей сокіл це робить! Він ЖИВИЙ! Цінуй життя, незважаючи на те, що ти бог. Цінуй чужу працю, бо звичайні люди не можуть клацнути пальцями і збудувати щось. Працювати руками дуже важко і довго, поважай це. Ми дуже тобі вдячні за те, що ти навчаєш Еірліс, але і ти поважай життя і те, як все робиться у цьому світі, - сказала Кейта, яка чула крики бога і здалеку бачила вогняного яструба.

   - Я розумію…. Напевно…. я спробую, - відповів хлопець, і Кейта вперше за довгий час побачила його серйозним.

  У повітрі нависла густа тиша незручності. Ця розмова, як і всі нещодавні події були неприємні усім. Лише інколи крики сокола порушували цю тишу.

  - Допоможеш мені? Навчиш, як поводяться люди? – запитав бог вогню. Він не корчив дурня, а можливо уперше був щирим.

  - Звісно, - посміхнувшись відповіла Кейта, - ми підемо сьогодні у гості, і ти вибачишся. А у гості з пустими руками не ходять, отже треба на полювання.

  - Ті люди тримали там жито, та сіно для худоби, - тихо промовив колись веселий бог вогню.

  - А ми принесемо їм м’яса! Але сарай все одно треба буде відбудувати, - сказала Кейта, взяла хлопця за руку і повела до Сільвана. До свого батька – майстра- тесляра.  

   - Ми також допоможемо! – рішуче промовила Еірліс, що повернулася назад разом з Бореєм.

  - Вибач, я справді не розумію. Так само, як Еірліс потрібна допомога у керуванні силами, мені потрібно краще зрозуміти природу людей. Я завжди робив, що хотів і ніхто ніколи мені не казав, що я у чомусь не правий, - промовив бог вогню.