70. Рівновага

    Жінка з щільною вуаллю на обличчі стояла посеред кам’яного коридора, увішаного з обох стін різнокольоровими полотнами. Ті полотна – ключові моменти з життя Айссендтрії, що так, чи інакше вплинули на її майбутнє.

   Сукня жінки була такою ж сірою і похмурою, як і її настрій. Вона дивилася на чорно-білі ваги, що стояли на скляному столику просто перед нею. Праворуч від столика висіло полотно із зображенням Райхон, в очах якої бігали зелено-кислотні вогники, а над рукою у повітрі висіла товста книга.

  - Аквілоне! Подивись, що ти накоїв, - сказала вона, зовсім не голосно, та бог вітру, що був усюди її почув. За мить він опинився поряд із жінкою, неначе вони вже давно вели невимушену бесіду.

   - Білі ваги дуже сильно нахилені. Нещодавно могло бути і навпаки, - промовив Аквілон не розуміючи її стурбованості.

   - У тому і річ, баланс сил дуже важливий, якщо одна з чаш стане настільки важкою, що впаде, то стіл розіб’ється! – промовила жінка.

  - То й що! Поклади їх на підлогу, тоді стіл точно залишиться цілим, – посміхнувся Аквілон.

  - Уважно подивися на нього, - сказала вона.

  - Кришталевий стіл, дивної форми, різнокольоровий, ще й, чомусь, стоїть посеред коридору, - промовив бог вітру, хоча чудово все розумів.

  - Аквілоне, годі вже жартувати, він тієї ж форми, що й Айссендтрія, і з’явився посеред коридору не випадково. Ти як ніхто знаєш, що шлях нескінченний, - жінка зітхнула, - у мене немає вибору, пробач.

  - Прошу, не роби цього, дай мені час! Я вирішу це питання! – бог вітру дивився на жінку таким благаючим поглядом, що вона не змогла відмовити.

  - Добре. Тільки швидко. Часу в тебе до опівночі, - напружено сказала вона.

  - Я швидко, не хвилюйся! Дякую! – і Аквілон зник, штормовим вітром прошмигнувши у вікно.

***

   За декілька хвилин бог вітру був у Лісі Дріад, на тому самому пагорбі, де тренувалися Еірліс з братом, та Борей.

  - Аквілон! Яка несподіванка! Тссс… не називай моє ім’я вголос, мені дуже подобається, коли вони мене звуть братом, - сказав, як завжди веселий,  молодий бог вогню.

  - Борей, в мене мало часу, я хочу тебе попередити, ходімо зі мною подалі від зайвих вух. Хоча… цей бешкетник все одно підслухає, я його знаю, - почав бог вітру.

  - Кхмм, звісно я все чую. Бешкетник – цього разу навіть не образливо, зазвичай він мене кличе так: «де цей рудий паскудник». А одного разу, взагалі… Я потім тобі розповім, Еірліс, як я жартував у стайнях. Це було так весело! – хлопець захопився розповідями, чим і скористався Аквілон.

   - Слухай, рівновага зникла, ти напевно мене не розумієш, але ти повинен знати головне: аби один з вас не встав на шлях зла, мені доведеться випустити зло. Готуйтеся до бою, - і він зник, як тільки договорив.

  - Що за рівновага? – запитав Борей.

 - Це баланс сил добра і зла у світі, ох, наговорю ж я зайвого. Не запитуй більше, - промовив Аквілон.

  - Розумію, це через Райхон, - промовив Борей вже сам до себе, - що ж, здається, нам не минути цього майбутнього, як би ми не бажали. Еірліс, збирай всіх у бібліотеці, є важлива новина.

***

  Аквілон вирушив у  хащі Тріїі, поблизу Пасарії, рідного містечка королеви Трії Оіхани. Бог вітру увійшов до в’язниці, місця з брамою, яку зачинив Дагда. Колись чорний, густий та в’язкий на вигляд, наче розтоплена смола, вхід до в’язниці потойбіччя зараз був скам’янілим. Вхід вів не тільки до в’язниці, а у довгий коридор, з якого можна було дістатися до будь-якого місця у потойбіччі.

  - Відчинися! – голосно промовив він, та брама не піддавалася.

  - ВІДЧИНИСЯ! – просвистів він гучно, ламаючи браму своєю силою.

  Підкорившись, ворота тріснули і побігли щілинами, верхній кам’яний шар опав на підлогу. Чорне смоляне марево мерехтіло. Охоронці у кам’яних статуях прокинулися і злізли з постаментів. Тірбіди наїжили загривки, наче скажені пси. Вони хижо дивилися на бога і гарчали, починаючи оточувати його.

  - СИДІТИ! – голосно наказав Аквілон, та навіть сила не могла змусити вартових порушити наказ господаря. Вічні охоронці мали нести свою варту до самої смерті.

  - СИДІТИ! – ще раз наказав Аквілон, та тварини не слухалися.

  - Вибач, Дагда, я намагався, - тихо промовив бог вітру.

  - Намагався зробити що? – промовив Дагда, стоячи поряд, - невже ти думав, що зможеш зірвати печать непомітно? Аквілоне, навіщо ти це робиш?

  - Баланс порушено, обирай, або це, або хтось з твоїх обранців! – промовив Аквілон, і побачив, як обличчя головного бога хмурніє.

  - Я був у Коридорі Долі, я бачив той стіл, я бачив ті ваги. Ти знаєш, я всюди і ніде, так треба, - промовив бог вітру.

  - Ти вже другий раз рятуєш цей світ, - відповів Дагда, посміхаючись, - то ось на що вона розраховувала.

  - Хто? – запитав Аквілон.

  - Морріган, вона так раділа. Сподівалася отримати когось з обранців, або їхніх друзів, та ти все вирішив ось так, - настала черга веселішати вже Дагді, - ахахахах, уявляю її обличчя! Що ж, щасти тобі, друже.