68. Повернення Райхон.

      Вогняний хлопець покликав Еірліс на тренування, як завжди вранці. Це тривало вже декілька днів. Спочатку він вчив її концентрації, та давав загальні поради, дивився, як Еірліс наразі користується своєю магією. Та сьогоднішнє тренування шокувало дівчину: коли вона прийшла на майданчик, то побачила моторошну картину. Хлопець прив’язав своїх помічниць - дівчат до опудал, а сам стояв подалі і закидував їх величезними вогняними кулями. Дівчата жахливо кричали, та корчилися від болю. На ці страшні крики прибігло багато людей, у тому числі і Борей, що незмінно спостерігав за навчанням Еірліс.

   - Зупинися! Що ти таке робиш? Їм боляче! Ти їх вб’єш! – стурбовано закричала дівчина.

   - А ти зупини мене! – весело вигукнув Вогняний хлопець, посміхаючись.

   Дивлячись на схвильоване обличчя Еірліс, він вирішив, що з неї вже годі і перестав шпурляти у Іфритів вогнем.

   - Ну добре, не лякайся так. Все ж таки, вона мене дуже погано слухає. Так переймалася, - промовив хлопець, звертаючись вже до Іфритів. І вони всі хором почали реготати. Дівчата мовчки показали Еірліс, що вони не були зв’язані, їх жартівливий вираз обличчя казав лише одне – яка ж ти дурепа, ти повірила. Вони втрьох сміялися над дівчиною.

   - Це вогняні істоти, вогонь їх рідна стихія, їм було не боляче! Ми пожартували. Бачила би ти своє обличчя, - продовжував сміятися Вогняний хлопець, що так і не назвав свого ім’я.

   - Ну і жарти в тебе, - сказав Борей, повернувся до Еірліс обличчям, а до жартівників спиною, і тихо клацнув пальцями. Над головою Вогняного хлопця з’явилася здоровенна купа м’якого снігу, що впала просто на нього. Хлопець стояв у снігу, майже по шию. Тепер вже сміялися Іфрити, Борей та Еірліс:

   - Ти запропонував мені охолонути? Непогано, - вимовив він спокійно, посміхаючись, та подивився на своїх помічниць, в його очах було щось таке лихе, що змусило їх різко замовкнути.

   Хлопець з вогняним волоссям заплющив очі і сніг почав швидко танути, а потім всі побачили, як з його одягу випаровуються залишки води. Вже за декілька хвилин він стояв повністю сухий, а його одяг виглядав так само, як і раніше, наче і не було нічого.

  - Непогано, як ти висушив одяг не спаливши? – запитав Борей, хоча і знав відповідь, просто хотів допомогти Еірліс з навчанням.

  - Це просто – концентрація. У руках людей, що володіють магією вогню, він лише руйнівна сила, а ми боги. Пам’ятай про це, Еірліс. Твій вогонь здатен не тільки руйнувати, а й творити щось нове. Ходімо покажу.

   Борей, Еірліс, Іфрити та хлопець пішли на відкриту місцевість подалі від Лісу Дріад. На просторій галявині він протягнув руки уперед, і з них почав струменіти вогонь, тонким, охайним потоком. Та вогонь не поспішав жерти посохлу траву, або гілки, він отримував форму. Форму великого крилатого чудовиська. Коли хлопець закінчив, воно навіть загарчало.

   - Нужбо, іди сюди, не бійся, - промовив він до Еірліс і сів верхи на чудовисько. Дівчина підійшла ближче, а хлопець простягнув їй руку, допомагаючи забратися.

  - А ти не хочеш покататися із нами? – зверхньо запитав хлопець у Борея.

  - Ні, не хочу. Раптом це черговий твій жарт і ти обпечеш мені дупу. Я краще почекаю на вас тут, - відповів Борей.

  - Ахахах, вірне рішення, - промовив хлопець і вони з Еірліс вирушили вгору.     Захоплюючий і вражаючий політ тривав. Дівчина не могла збагнути: як вони летять просто на вогні, що не спричиняє ніякого болю, та навіть відчутно має форму.

  - Що? Напевно гадаєш, що це неможливо, але ось воно. І ти так зможеш, навіть більше. Ти можеш набагато більше за мене, - промовив хлопець і весело закричав.

***

   Кейта з Тівудом говорили про те, що Сет вирушив до Сендтії, та навіщо не відповів, обіцяв, що дуже скоро повернеться:

  - Мене це все вже починає нервувати! – промовила Кейта, - чому всі розбігаються, наче мурахи від вогню?

  - Ахахах, може вони і справді бояться вогню, - пожартував Тівуд, дивлячись, як у небі літає якесь вогняне створіння. Кейта теж подивилася вгору:

  - У когось веселе навчання, з Райхон невідомо що, ще й Сет кудись вирушив, добре хоч всі живі і Лугнаса пройшов непомітно, - сказала дівчина.

  - Що ж тут доброго, навіть чорничних пирогів не було! А вдома ми завжди відзначали мій День Народження, - сказав Тівуд, - звісно я розумію про що ти. Після цього свята всі почали дихати вільніше, і більше не бояться лихої долі. Та все одно, шкода.

 - Ти ніколи не казав про свій День Народження, я навіть подарунок не приготувала, але обов’язково подарую щось пам’ятне, - сказала дівчина і поцілувала його.

  - З минулим тебе, - прошепотіла вона.

  Крізь Водоспад Бажань пройшла Адріада Мейлія і Райхон. Кейта з Тівудом кинулися до них.

  - Як ти? З тобою все добре? – запитала Кейта.

 - Так, просто довелося довго відпочивати після тих випробувань, та зі мною все гаразд, я пройшла, - сказала дівчина і подивилася на всіх своїми зеленими очами з палаючими вогниками.

  - Що з твоїми очима? – запитав Тівуд.

  - Все добре, вони такими стали, коли я отримала силу, це мені не заважає, - відповіла Райхон.