66. Вогняний незнайомець.

   Адріада Мейлія, як і казала пройшла крізь Водоспад Бажань разом із Райхон. Декілька разів жінка намагалася вмовити дівчину не проходити випробування, та Райхон була невблаганна:

  - Зрозумій, тисячі років ця магія заборонена, лише це говорить про те, наскільки вона небезпечна! Це магія Смерті! – говорила Адріада Мейлія.

  - Це магія Природньої Смерті, а смерть – це зворотній бік життя. Я чудово розумію, якщо ми дріади можемо дарувати життя, то й забрати зможемо. Чому магію, яка може бути використана для захисту, потрібно було заборонити? - міркувала Райхон.

  - Тому, що кожне життя – величезна цінність, відбирати життя страшно, це дуже сильна і важка магія, не кожен з нею впорається. Кому жити, а кому вмерти вирішує тільки доля і час, навіть не боги! А ми дріади, охоронці всього живого, тому сховали ту магію, аби ніхто ніколи не скористався нею з лихою метою, - розповідала Адріада Мейлія.

 - Моя мета не лиха! Я лише хочу мати змогу врятувати всіх при нагоді! Я не буду використовувати цю магію завжди, тільки при крайній потребі! – говорила Райхон.

  - Навіть так, її треба ще здобути, а це випробування пройшла лише Стара Німа! Звісно це сталося дуже давно, коли вона ще не була старою, десь твого віку. Пройшла, і втратила розум, бо лише здобути магію мало, треба ще й підкорити її! – з сумом промовила Мейлія, їй було дуже шкода Німу.

    Коли майбутня Адріада була ще дівчиськом, вона знала її. Ту справжню добру і гарну жінку, що піклувалася про всіх. Завжди привітна і весела вона, так само, як і Райхон, бажала всім щастя і миру. З благими намірами Німа стала на шлях, та повернулася вже не сповна розуму. Зараз, Адріада Мейлія та Райхон стояли перед шляхом, що виглядав, як вхід у печеру у підвалі, щільно затягнутий сірим, не прозорим, мерехтливим маревом.

    Мати Мейлії відмовилася приймати участь у цьому «самогубстві». Адріада Лудуса вважала, що у Райхон немає жодного шансу, та попередила її. Якщо дівчина повернеться такою ж, як і Німа, то їх будуть тримати поруч. Німу ж тримали тут біля входу у печеру. Божевільну жінку тягнуло до нього, вона не раз намагалася застрибнути усередину, навіть шкодила собі. Тому було вирішено тримати її поруч у дерев’яній клітці, аби уберегти.

   Ось і зараз Німа сиділа у клітці з дерева, що всередині мала вигляд кімнати. Жінка спостерігала за Райхон та Мейлією. Вона щільно притулила обличчя до грат і слухала їхню розмову. Її скуйовджене сиве волосся стирчало у різні боки, а очі були зовсім божевільними. Права рука Німи була вкрита застарілими шрамами, наче була дуже сильно обпечена. Колись гарна жінка, зараз нагадувала відьму:

   - Райхон, подивись лише, що трапилося з Німою. Подумай ще раз, в тебе є друзі, що люблять тебе, коханий чоловік. Навіщо ризикувати собою заради магії, що несе лише смерть?! Навіть якщо ти не загинеш там, то повернешся такою! – благала Адріада.

   - Німа не пройшла! Не пройшла! Не пройшла! – закричала жінка, дивним голосом. Вона нагадувала мавпу.

   - Я читала книжки, шанс є. Я повернуся і здобуду цю магію! Я вийду із нею і залишуся собою! – Райхон бадьорилася та переконувала сама себе.

   Вона стояла перед кліткою Німи і пронизливо дивилася на неї, зовсім близько. Божевільна жінка дивилася у відповідь.

  - Я вийду звідти і залишуся собою! – ще раз повторила дівчина.

  Коли Німа почула ці слова, то міцно вчепилася їй у руку і закричала:

  - Німа не пройшла, не виходь! Не виходь! Не виходь! Шукай!

  Райхон висмикнула руку, а жінка впала на своє ліжко і затихла. Дівчина рішуче пройшла крізь марево у печеру. Адріада Мейлія гірко зітхнула і присіла в очікуванні.

***

    - Що вона собі думає?! Як можна було піти на такий ризик! – нервував Тівуд.

   - Райхон хоче цього, це її бажання, - спокійно промовив Борей, - хоча я теж вважаю, що вона могла хоча би порадитися з нами. Можливо ми би допомогли їй з цією магією.

   - Вона захотіла зробити це сама, - промовила Еірліс, - ви випробовували себе і вона забажала. Борей сам ходив у гори, Тівуд з Сетом вирушили до Незримих, а вона захотіла теж зробити щось самотужки.

  - Ось що коїться, колись ми завжди мандрували разом, а зараз всі окремо, - промовила Кейта.

  - Доречі, де Сет? – запитав Борей.

  - Він ще не виходив з кімнати, - відповів Тівуд.

  - Сподіваюся він не захоче самотужки піти рятувати Райхон, - промовив Борей.

  - Навіть якщо б і хотів, то не зміг би. Це місто дріад, а випробування десь глибоко у підвалах Палацу. Він і декілька кроків там не пройде. Його схопить охорона і відправить до бабусі, а потім випровадить звідти, - міркувала Кейта.

   - Кейто, розкажи нам, що Адріада Мейлія ще тобі розповідала, про ту магію, яку хоче здобути Райхон? – запитав Борей.

   - Це заборонена магія, що зветься Фоліант Природної Смерті. У ній собрані усі закляття, пов’язані з природною смертю. Наприклад закляття всихання, згасання, закляття раптової смерті, все що може вбити, - розповідала Кейта.

  - І як отримати ці знання? – запитав Борей.

  - Достатньо пройти випробування і ти отримаєш їх. Лише одна жінка, колись, пройшла коридором шляху і вийшла з нього, та вона збожеволіла, - відповіла дівчина.