65. Рішення.

    Еірліс, Кейта, Райхон та Адріада Мейлія сиділи під Головним Деревом. Вони трималися за руки і подумки зверталися до бога. Коли Дагда став відповідати на запитання, усі чули один одного, хоча ніхто не проронив ні слова.

    - Всемогутній Батько, що нам ще потрібно зробити, аби майбутнє, що я пережила не повторилося знов? – запитала Кейта.

   - Борей зруйнував вулкан, Незримі стали людьми, а демон епідемій у Руїнах Кривавого Піску навічно у полоні, - подумки промовила Еірліс.

   - Залишається лише одна справа, але я з цим тобі допоможу, доню, - промовив Дагда. Він звертався до дівчини так лагідно, що Еірліс розчулилася. Вона вперше почула, як цим словом звертаються до неї, та спохватилася і стрималася, аби не розплакатися.

   - То що мені потрібно зробити? Це ж стосується моєї сили? – запитала Еірліс.

   - Поки що очікуй, вони знайдуть тебе, та навчать усьому, що знають, сподіваюся це допоможе. А стосовно того, зміниться майбутнє чи ні, це невідомо нікому, навіть мені, - відповів бог, і Еірліс відчула обійми, такі лагідні і приємні, хоча і невидні. Цього разу стриматися дівчина не змогла. Сльози текли по її щокам, а вона думала про те, як би хотіла побачити їх із мамою разом, та обійняти, рідних батьків, яких вона ніколи не знала, але які були завжди поруч непомітно.

   Кейта теж відчула обійми, і почула:

   - Наглядайте одна за одною, а я буду спостерігати за вами. Якщо так судилося, і все відбудеться знов, я вас саміх не залишу, тільки покличте. Треба буде, я теж порушу правила, не тільки ж Аквілону. Хоча тепер я його боржник, - сказав Дагда, також занадто розчулений і схвильований, і зник.

   Кейта обійняла Еірліс, що не припиняла плакати:

   - Все буде добре, дівчата, я також за вами наглядатиму. Дагда наказав чекати, отже так і зробимо, - промовила Адріада Мейлія.

  Райхон же сиділа замислена, її вираз обличчя був таким рішучим і стурбованим. Дівчина вже все для себе вирішила. Вона підняла очі і тихо промовила, та почули її всі:

  - Я пройду крізь Водоспад Бажань, після Лугнаси.

  - Навіщо ти хочеш потрапити до Лудуса? – запитала Адріада Мейлія.

  - Я хочу пройти випробування і отримати силу, - так само тихо прошепотіла Райхон.

  Кейта та Мейлія дивилися на дівчину, як на навіжену, Еірліс же розгублено, вона розуміла, що коїться щось погане.

  - Не треба мене зупиняти, я добре все обдумала і вже вирішила, - промовила Райхон.

  - Це випробування пройшли лише раз і ти, напевно читала у книжках, що сталося з тією хто його пройшла! Я не дозволю тобі, це самогубство, - промовила Адріада Мейлія.

  - Я не питаю дозволу, просто повідомляю, - холодно промовила дівчина встала і пішла.

  Кейта підскочила і схопила Райхон за руку:

  - Я благаю тебе! Не роби цього! Ти потрібна мені, ти потрібна нам. Подумай про Сета! Подумай, якщо не вийде ти помреш, і навіть якщо вийде… ми не знаємо що станеться.

  - Відпусти, Кейто, саме про вас я і думала, коли вирішила остаточно, мені потрібно тренуватися!

  Дівчина різко висмикнула руку і швидко пішла, аби не виказувати свого хвилювання.

   - Я піду з нею, - промовила Адріада Мейлія, - спробую її відмовити. Покажу їй Німу.

   - Ту саму? Стара Німа, це ж вона пройшла випробування? – запитала Кейта.

   - Так, та вона каже, що не пройшла, але слухати божевільну марна справа. Сподіваюся, хоча б це видовище змусить Райхон схаменутися, - Адріада Мейлія була схвильована та засмучена. Глибоко в душі вона знала – Райхон переконати не вийде.

***

   До Лісу Дріад повернулися Сет та Тівуд. Хлопці привели із собою багато молодих людей, що забажали потрапити саме сюди. Сільван одразу знайшов для них справи. Оскільки чоловіків Хандії було не дуже багато, а серед дріад чоловіків взагалі не було, хлопці сталися у нагоді. Минув час, відколи тут сталася пожежа, за який, колишня Хандія стала нагадувати дику, занапащену садибу.

  Та одна людина все ж таки там господарювала. Сільван майже відновив свій рідний будинок, такий охайний клаптик землі, серед непролазних хащ занепаду.  Хандія більше не виглядала як попелище, і порадившись, мешканці Лісу Дріад, яких стало забагато, вирішили відбудувати містечко.

   Звісно, ніхто не забув того, що тут сталося. Ніхто і не хотів цього забувати, бо не знаючи минулого, неможливо будувати майбутнє. Адгаш був гарним чоловіком, якого всі згадували з добротою та захопленням. Життя тривало.

   Колишні Незримі погодилися допомагати з відбудовою Хандії за помірну плату, а дехто навіть за можливість лишитися жити тут назавжди. Попереду чекало багато будівництва. Та й Сільвану залишалися, довгі оздоблювальні роботи фасаду будинка. Отже всі були задоволені новими жителями.

   Ввечері, коли втомлений Сет повернувся до кімнати, де мешкав у Лісі Дріад, то на ліжку знайшов листа:

   « Любий мій Сете!

 Я вирішила пройти випробування, аби отримати заборонену магію дріад. У тому майбутньому, що бачила Кейта, я не змогла допомогти нікому. Безпорадна та безсила, не змогла допомогти ні тобі, ні собі. Це краяло мені серце. Якщо все відбудеться знов, я хочу бути корисною. Я знаю, що можу більше не повернутись до тебе, до друзів, що стали мені родиною, і тоді, це мої останні слова тобі. Знай, що я тебе кохаю. Не слідуй за мною, вір у мене, я докладу всі зусилля, аби повернутися і тоді ми будемо разом.