63. Слабкість.

  У нескінченному коридорі стояла загадкова жінка у блакитній довгій сукні до підлоги. Її точена фігура виглядала ідеально, та обличчя щільно закривала надмірно густа вуаль. Лише гарні губи були відкритими. Довге русяве волосся спадало на плечі охайними хвилями. Неймовірна краса і те, як вона трималася робили її такою незвичною, наче вона не належала цьому світові. Така піднесена і неземна.

  Жінка стояла біля нового полотна на стіні, яке з’явилося тут зовсім нещодавно. Як і всі інші, що висіли вздовж стін, воно підсвічувалося зсередини, але на відміну від інших, не мало закінченості. З нього звисало безліч ниток.

   Поруч з жінкою стояв чоловік, веселий і швидкий, наче вітер. Він мав гарний настрій і був дуже задоволений:

   - Якби твоїм стайням було набагато менше років я би їх розпустила, як покарання, - оксамитовим голосом промовила жінка, рівно і спокійно, немов не мала жодних емоцій.

  - Ти би ніколи так не зробила, ти дуже любиш крилатих коней, - промовив Аквілон, -  до того ж, уяви, як багато нових полотен з’явиться у тебе через тих, кого вже могло б й не бути.

  - Частково ти правий, але не було б цих, були б інші, - відповіла жінка.

  - Вони були б всі сіро-червоні, тьмяні і страшні, бо у світі панували би злість та страх. Навіть я не хочу таких часів, хоча зазвичай мені байдуже, - промовив Бог Вітру.

   - Більше ніколи не чепай мої полотна, чуєш, ні в якому разі, - промовила жінка.

  - Обіцяю, тільки у крайньому випадку, коли світ буде гинути, аби ти не залишилася зовсім без них, або вони стануть не цікавими, - сказав чоловік посміхаючись. Він подивився на жінку, і Доля посміхнулася Аквілону у відповідь. Вони стояли поруч і дивилися на нову незавершену картину, на якій Кейта розпускає полотно з днем коли померли найдорожчі їй люди.

***

   - Якби мені хтось розповів таку історію, то я би не повірив! Хіба таке можливо? - Тівуд подивився на Кейту і одразу все зрозумів, - ні, я звісно тобі вірю, але це неймовірно!

   - Цього не станеться, ми не допустимо повторення подій, - сказав Борей, - Еірліс, не відходь від мене ні на крок.

    - Я так рада, що ви всі живі, - сказала Кейта, - але, ще я відчуваю таку злість!

    - Чому?! – запитала Райхон.

    - Вірне запитання на кого, - пробурчав Тівуд.

    - Дуже вірне, - сказала Кейта і штовхнула його ліктем, бо він, як завжди, сидів поруч, - саме на тебе і на Борея! Я розумію, що всі ми були не готові до цього бою, і зараз коли я заспокоїлась, я можу подумати чому. Ти, Тівуд, зовсім не тренуєшся! Ти вже забув, як керувати повітрям в якому не має твердих часток! А ти Борей наробив купу величезних бурульок, шпурнув їх у демона і не вцілив жодного разу! Жодного!

   Кейта виглядала дуже сердито, коли згадувала ті моменти.

   - Тренуватися будемо при нагоді, а зараз треба зупинити Намтара, доки не з’явився Нергал, - сказав Борей.

  - В першу чергу, нам потрібно зруйнувати той клятий вулкан, аби Богиня Вогню Еірліс не відкрила той портал! – дуже емоційно сказала дівчина.

   - Якщо доля змінилася, то може я і не богиня зовсім? – запитала Еірліс.

  - Це точно так не працює, ти як була богинею, так єю і залишилася. Нам випав другий шанс змінити найближче майбутнє, не більше, - сказав Сет.

  - На острові Незримих у полоні діти, обов’язково треба їх звільнити і зняти прокляття, - промовила Кейта, - Еірліс дала їм надію, вони чекали на нас, та що буде зараз я не знаю. Нам потрібна допомога. Я буду благати Дагду, разом з мамою. Еірліс, ходімо з нами до Головного Дерева. Доречі, тобі теж слід повчитися використовувати свою силу, не впадаючи в такий жахливий стан. Ти не могла зупинитися і шепотіла щось незрозумілою мовою, аж доки не згоріла.

   Коли Кейта про це згадала, вона міцно притулилася до дівчини.

   - Все вже позаду, більше це не станеться, принаймні сподіваюся, - сказала Еірліс заспокоюючи подругу.

   Райхон дивилася на Кейту, слухала її розповіді і все більше бажала мати змогу допомогти. Думка, що вона повинна стати сильнішою зріла в дівчині, як зернина в землі, аж доки не проросла. Зараз вона обмірковувала як це зробити. Окрім списа і цілющої магії дріад вона нічим не володіла. Так, у Райхон був ніж, ним вона також орудувала вправно, та цього було замало. Лише повільна зброя ближнього бою і більш нічого. Дівчина жадала магії, і думала до кого звернутися з цим.

   - Про що ти думаєш, Райхон? – запитав Сет занепокоєну дівчину, дивлячись на її задумлеве обличчя, і на звичку, яку вона сама не помічала. Коли Райхон щось сильно непокоїло – вона кусала губи.

  - Про те, як ми померли, про мою слабкість, - відповіла вона.

  - Ти сильна, та не всемогутня! Не думай так. Нергал мав камінець, що змінював долю, якщо він його задіяв, то це означає, що ми мали перемогти, - міркував Сет. Він також усвідомлював, що його сили виявилося недостатньо, але на відміну від Райхон, розумів, що в тому випадку, володіння будь якою силою було би марною справою.

    - Я розумію, але вже вирішила, що мені потрібна магія, - відповіла вона.

   - Ти вже володієш нею! – відповіла Кейта.