62. Провідниця.

    Зоряний кінь привіз Кейту у таверну Насіма. Дівчина втратила все і всіх, із затуманеними очима вона дивилася навкруги, та не бачила нікого і нічого, тиха і бліда:

   - Кейта! Отямся! Ще не все скінчено! Ти можеш все змінити! – трусив її старий, засмаглий чоловік.

   - Червона Діва! Швидше!

   - Скоріше!

   - Вогонь поглине!

   Тільки зараз дівчина побачила, що в цьому зазвичай шумному і людному місці немає нікого, окрім трьох сивих дідусів, дуже малого зросту, ледве трохи вище колін. Однакові зовні, сиві, з волоссям і бородою аж до підлоги. У мішкуватому чорному одязі, з-за густими бровами неможливо було розгледіти очей. Вони відривчасто промовляли одні й ті ж самі фрази. Та Кейті було байдуже.

   - Нитка! Галіт! Провідниця!

   Коли дівчина почула ці слова, вона підскочила до маленьких дідусів і почала їх трусити:

  - Що мені треба зробити? Хто вони? – запитала вона вже у Насіма, не дочекавшись відповіді від стареньких.

   - Вони знають що буде, і з’являються тільки тоді коли світу дійсно загрожує небезпека, а інше не важливо. Кейта часу мало ходімо, - відповів Насім.

 - Зачекай! Що потрібно зробити з ниткою? Що за нитка? – запитала Кейта.

 - Розкаже Провідниця, - відповіли вони.

 - Де я її знайду? – знов запитала Кейта.

 - Знає Галіт, - від цих відповідей ясніше не ставало.

 - Добре хоч я знаю як знайти Галіт, - сказав Насім, хапаючи мушлю однією рукою, а іншою тягнучи Кейту на двір.

  На узбережжі брат Сандура став дмухати в мушлю, але нічого не відбувалося.

  - Всі померли? Сандур також? – запитав Насім. Кейта мовчки кивнула, вона ледве стримувала сльози.

   - Не плач, від тебе залежить все, - сказав чоловік, - де ж та ламія!

  Насім вже хотів дмухати ще, як зненацька винирнула Галіт. Велетенська ламія: напів-жінка, напів-змія.

   - Червона Діва, Провидиця чекає, - сказала Галіт, та поклала руку на пісок, долонею догори, запрошуючи дівчину. Коли Кейта видерлася їй на руку, ламія прикрила її другою зверху.

   - Обережно, не розчави! – прокричав Насім.

   - З тобою ми пожартуємо потім! – якось сумно сказала жінка.

   - Якщо потім настане, - пробурмотів чоловік, собі під носа, дивлячись, як Галіт пливе в океан.

 - Коли я скажу тобі – затримай дихання і пливи до печери, сказала ламія Кейті. Дівчина погодилася, але не розуміла, що робити далі у воді, у печері без повітря.

  - Зараз! – і Галіт пірнула, дуже глибоко. Вона розтулила долоні, і Кейта попливла до печери. Дівчина чула, що позаду розпочався бій, але не озиралася.

   У невеличкій печері було чим дихати. Кейта нарешті вдихнула повітря і подивилася навкруги. Сухо, гарно та затишно - всередині все більше нагадувало кімнату. Перед Кейтою стояла дівчина неймовірної краси у дивному, легкому одязі, з купою прикрас:

   - Ти Провідниця? Що потрібно робити? – запитала Кейта

  - Червона Діва, ти найчуттєвіша з усіх обранців, тому ми обрали тебе. Я Провідниця – хранителька Насіння Долі. В нас мало часу, тож нічого не питай. Коли ти потрапиш у дім Долі, шукай нитку, що стирчить на незакінченому полотні і тягни її! Нічого не чепай, не торкайся інших полотен, бо коли доторкнешся матимеш усього декілька секунд перед смертю.

    Кейта побілішала ще сильніше. Навіщо це все, якщо все одно помруть усі, та Провідниця заспокоїла її:

   - Нічого не бійся, ти не загинеш, якщо зробиш все вірно.

   - Як я дізнаюся, що це саме та нитка? – запитала Кейта.

  - Ти все побачиш сама! Ходімо до столу, - Провідниця відкрила шкатулку, і дістала з неї насіння, за розміром десь на пів руки, що сяяло золотим кольором. Вона поклала його на долоню і воно наче прилипло.

    - Клади свою долоню на насіння, пам’ятай ти маєш дуже мало часу.

    Як тільки Кейта поклала руку на насіння, вона заплющила очі. Все життя промайнуло в одну мить в її голові і дівчина опинилася у довгому, нескінченному коридорі. Він був тьмяний, та всі полотна на стінах підсвічувалися, нібито зсередини. Ці полотна зображували картини з життя дівчини, та її друзів. «Тільки не плач!» - благала дівчина себе.

    Ось вони рятують Еірліс, а ось бій-випробування, а тут день, коли всі загинули. На цьому незавершеному полотні висіла нитка, яку Кейта схопила і почала тягнути. Вона розплітала, розпускала цю жахливу картину  так швидко, як могла, тягнула, рвала. А потім, раптом, настала суцільна темрява.

    Десь далеко Кейта чула знайомі голоси, так, наче вона пірнула під воду, а розмовляють на поверхні. І ось вона винирнула. Перед нею лежала відкрита книжка, вона підняла очі і побачила Сандура, що сперечався з Навчин:

     - Бібліотека Листя дуже наповнена, я знаю точно, що вона десь тут! Частину найстаріших книг Лудусу, пов’язаних із світом Айссендтрії дріади забрали сюди, якщо не знайдемо тієї, то обов’язково щось буде в інших книжках, - говорила Навчин.