61. Вирішальна битва.

   - Чому ми сидимо у палаці, коли зовні за стіною запеклий бій! Мені гидко від цього! – кричала Оіхана, до інших правителів, у Палаці Триєдності.

   - Тому, що ти більше не войовниця! Ти королева! І втратити тебе – дорога ціна для Трії! – відповідав їй Антар, що теж розумів почуття королеви Трії. Правителі Трії обидва були родом з маленьких поселень і обидва були колишніми воїнами. Люди дії не звикли бездіяти. 

   - Королі мають приймати рішення, а не битися, - спокійно сказав Міажар.

  - А рішення слід приймати, спираючись на щось. Тому, ви як хочете, а я іду на оглядовий майданчик на даху. Азра і Айгум там від самого початку, - сказала Аарен і пішла. Антар і Оіхана вирушили слідом за нею, бо це була справді слушна думка. Тільки Міажар залишився за столом і нікуди не поспішав.

  - Йдіть собі, нарешті залишуся на самоті, як єдиний розумний правитель.

***

   Надворі залишилася Листяна Армія Трії, вони чергували на мурі по черзі, як найкращі дозорні. Друзі перепочивали у таверні, якщо цілковиту напруженість можно вважати за відпочинок. Вони обмірковували подальші дії, як боротися з цією навалою.

    - Ця битва була занадто легкою, - задумливо промовив Тівуд.

   - Це ще не битва, він випробовував нас, придивлявся, шукав слабкість, - промовив Борей.

    - Хто він? – запитала Райхон, яка в пилу бою не помітила головного демона.

    - Він називає себе Нергал, - відповіла Тхорія, підходячи до столу, за яким сиділи обранці, - він брат демона епідемій Намтара, набагато вищий за нього серед демонів. Можно навіть сказати, що Намтар його слуга. Це одне з найсильніших створінь потойбіччя, що граючись, майже вбило Королеву Ночі. Я не знаю, як його можливо перемогти.

    Гарпія опустила обличчя. Вона ніколи не здавалася, і зараз мала намір битися до останнього, але розум підказував їй, що всі вони приречені на смерть.

    - Можливо в демона і є якась слабкість, та доки ми будемо її шукати, він всіх нас повбиває. До того ж він вже знає всі наші, - промовив Борей, що також вважав шанси друзів на перемогу в майбутньому бою наймізернішими.

   - Та чого ви киснете! Якщо нам судилося померти, то зробимо це у бою, не треба занепадати духом заздалегідь! Нехай і невеликий, але шанс на перемогу в нас є! – промовив Тівуд.

   - Тим паче, ми тут всі разом! – промовив дуже знайомий, гарний чоловічий голос. Друзі повернулися на нього і побачили Лютаса, Саю та лисиць, що прийшли на допомогу. Тівуд кинувся обіймати Саю, а малі лисенята обліпили Еірліс і Кейту, наче бджоли соти.

   - Агов, взагалі то… - Райхон не встигла договорити, як Фокса обняла і її.

   - Дуже не розумно приводитити сюди дітей, - пробурмотів Сет.

   - По-перше, їм більше років, ніж тобі, а по-друге, якщо демони переможуть тут, то усюди в Айссендтрії буде небезпечно. Неважливо де ми будемо, вони пануватимуть цим світом. То краще ми допоможемо тут і зараз, - промовила Оінарі, мати-лисиця.

   - Я лікуватиму поранених, а Лютас гарний лучник, як і його люди, - промовила Сая, ніжно подивившись на чоловіка, що посміхнувся їй у відповідь. Те, що між ними є почуття, не викликало сумнівів.  

   - Тільки один засмаглий бовдур вирішив відсиджуватися у своїй таверні, хоча міг би дуже допомогти, - Сандур припинив милування Саї та Лютаса своїм гнівним голосом.

   - Сандур, в тобі говорить відчай, - промовив Борей.

   - Вибачте, я знаю, просто хотів би його побачити зараз в останнє. Не хотів би це казати, але якщо Насім не прийшов, тоді все погано. Та, не все втрачено, - промовив мудрець, що зараз нагадував людину несповна розуму.

  Така поведінка Сандура непокоїла. Всі розуміли, що справи кепські, та ніхто не наважувався запитати звідки така впевненість у поразці.

  - Нергал – Верховний, а легенди кажуть, що в нього дуже багато усіляких дивних речей у запасі, які можуть змінити хід бою не в нашу користь, - тихо промовила лисиця, - впевнена, що Сандур про це знає.

  - Про щось ми маємо знати? – запитав Борей.

  - Я все чую, - промовив Сандур, - легенди кажуть, що в нього є камінь, що змінює долю, але правда це чи ні ніхто не знає. Хоча він сам майже легенда.

   - Наступ! Почався наступ! – кричали люди, наче сигналу вартових було замало.

  Фомори йшли, як і минулого разу з трьох боків, та зараз, позаду них слідували демони.

  - Зачекайте! – вигукнув Борей, - цього разу шикуйтесь, як я казав.

   Борей розраховував, що демон, орієнтуючись на слабкості змінить свою тактику. До гарпій він більше не відправить крилатих створінь, а до міцних та дужих не відправить найслабших. Так воно і було, але хлопець змінив стрій. Він відправив гарпій на стіну, захищати Листяну Армію лучників, дріад розташував позаду Крижаних воїнів Айсії та Кахіра з його людьми. Майстри розташувались з обох боків, а поміж ними стояли друзі. Борей з Кейтою ліворуч, а Сет з Тівудом, та Райхон – праворуч. Еірліс стояла на мурі, над самісенькими воротами.

    Крижані воїни рубали топорами фоморів, яких розкидували майстри, як і минулого разу. Кейта засипала блискавками крилатих створін, яких значно поменшало з попередньої битви. Борей морозив слимаків, та сворінь рідкої структури, Сет та Райхон завзято їх трощили. Тівуд зібрався і почав розрізати фоморів повітрям, для нього це було дуже важко, бо без тренувань він майже забув, як це робити не використовуючи твердих часток. Здавалося, що перемога майже у руках захисників.