59. До кам'яної стіни.

  - Адріадо! Я благаю тебе! Ми назавжди будемо боржниками вашого народу, тільки вилікуйте Королеву Ночі! – молила гарпія стоячи на колінах, у лісах Трії, навпроти Адріади Мейлії. Їх зустріч із зрозумілих причин була таємною. Гарпії дали клятву не втручатися у життя людей Айссендтрії, та зараз їм вкрай була потрібна допомога дріад, а саме їхня цілюща сила.

  - Дріади допоможуть, якщо це ще можливо, але з твоїх слів я зрозуміла, що полчища демонів і фоморів зараз панують там! Нам потрібно розібратися із ними! – говорила занепокоєна Мейлія.

  - Вилікуйте королеву і ми станемо до бою! – благали гарпії і Адріада погодилася.

  Так, вночі, у лісах Трії, гарпії і дріади уклали договір, свідком якого був похмурий і занадто серйозний Сандур, що супроводжував Адріаду.  

  Очікувати ранку ніхто не став, дріади підняли всіх тієї ж миті, вночі. До того часу, друзі вже встигли виспатися та відпочити. Збирались дуже швидко, бо справа була невідкладною.

  Звістка про те, що наймогутніший демон потойбіччя Нергал вибрався у світ людей, та швидко підняв армію фоморів розлетілася по всім краям Айссендтрії тієї ж ночі. Куди вони вирушили не знав ніхто, але всі знали, що доля змінилася. Намтар не очолив свою армію, як хотів, і потерпів поразку, та натомість прийшов сильніший і могутніший супротивник. Ведіння пожеж по всій Айссендтрії, безладу і хаосу стояло перед очима Борея та Еірліс. Вони розуміли – доля неминуча, від них залежить тільки те, наскількі великими будуть втрати.

   - Ось вона майже і наступила «тяжка довга година» із пророцтва, - з сумом промовив Сандур.

 - Мені чомусь здається, що ми зовсім не готові, - сказав Борей, - якось вийшло, що ми виплутувалися з кожної історії майже не докладаючи зусиль.

  - Занадто часто я чую це слово – не готові, - насупилася Еірліс.

  - Це ж добре! Боги завжди допомогали нам, і зараз допоможуть! – сказав Тівуд.

  - Даремно ти розраховуєш на них, - сказав Сет.

  - Ти помиляєшся, мій друже, я як ніхто знаю, що в цьому світі можна розраховувати тільки на себе, та я навчився покладатися і на вас. А ось боги дали нам все, що могли. Тепер залишається тільки докладати зусиль, - промовив Тівуд.

   - А тепер помиляєшся ти, Тівуд, - промовив Борей, - докладати зусиль треба було раніше, а зараз ми пожнемо те, на що заслуговуємо.

   - Що ми заслуговуємо, а що ні, вирішуватимуть боги на том світі, але задешево своє життя я не віддам, як і життя кожного з вас! – відповів Тівуд.

***

   Райхон та Кейта вирушили з Адріадою Мейлією, та іншими дріадами до Земель Безлюддя, де застали непритомну, ледве дихаючу Королеву Ночі. Вона майже померла, але дріади дуже вчасно не дали її душі покинути тіло.

   Утворивши коло життя, дріади разом з Райхон і Кейтою докладали неймовірних зусиль, аби зцілити таку могутню істоту. Зелене світло струменіло від кожної пари рук, що трималися одна за одну. Воно зливалося на тілі Королеви Ночі, зцілюючи кожну зламану кістку, яких було безліч.

   Зазвичай гарпії, дуже живучи та стійки створіння, мали неймовірну здатність до самозцілення. Але зараз, навіть із цим даром, Королева Гарпій відновлювалася дуже повільно:

   - Моя Королева, вибачте нас, та ми наважилися від Вашої особи укласти договір. Ми виступимо на стороні людей у битві із демонами. Гарпії положать свої життя заради вашого спасіння, - швидко говорила гарпія, що домовлялася з Мейлією. Надзвичайно розумна і не схожа на інших.

   - Не переймайся цим, Тхорія, - сказала Королева Ночі до неї, - в нас спільні інтереси. Демони порушили спокій, наскочивши зненацька, але нам випав другий шанс, якого ми не прогавимо. Дякую за порятунок, Адріадо, гарпії відплатять за це у бою.

   - Але де саме він почнеться? – запитала Адріада Мейлія.

   - Він почнеться там, звідки почався їх шлях, з Айсії, - відповіла Королева Ночі, - бо іншого вони, поки що, не знають.

***

    Мара та Ерон вдягнені, та зібрані у подорож, спускалися з гори до рідного поселення, тримаючи листа у руках, як доказ. Вони хотіли спробувати вмовити старосту відправити хоча б дітей до Хартстоуна, бо вважали, що за великою стіною в них буде більше шансів на порятунок.

   У головному будинку поселення, за столом, в оточенні кримезних чоловіків,  сидів старий сивий дід із довгим волоссям. Він був старий та міцний, наче дуб, хоча і маленький. Його зовнішність, притаманна усім айсійцям, виглядала звичайно, але у погляді було щось таке, що вселяло повагу у кожного, хто наважиться заговорити з маленьким чоловіком.

  - Батько, благаю тебе! Хоч раз послухай мене, Борей каже, що скоро сюди прийдуть демони! Ось подивись, - запально говорила Мара, протягуючи старості листа. Старий насупився, та все ж таки розгорнув його і прочитав. Серйозний вираз його обличчя змінився на похмурий.

     Ерон просто стояв мовчки поруч із Марою. Чоловік знав, що старий батько її дружини, хоч і мав суворий норов, недолюблював його, як чужинця, та дурнем не був. Ерон чекав, що староста сам скаже про очевидне рішення, яке вже знали всі – треба йти до Хартстоуну. Якщо би чоловік запропонував його сам, старий би вперся рогом і ніколи б на це не погодився, тому залишалося тільки мовчати і чекати, на благо всім у поселенні.